У військових колективах, де чималу частину посад обіймають жінки, представниць слабкої статі зазвичай відзначають як акуратних, уважних, відповідальних виконавців. Усі ці якості у поєднанні з технічною грамотністю і аналітичним складом розуму притаманні й військовому метрологу капітану Валентині Чернотович.
Завдяки своїм професійним знанням, чималому практичному досвіду, високій продуктивності праці та творчому ставленню до роботи вона досягла відмінних результатів у своїй службі. Закінчивши свого часу Харківський військовий університет з червоним дипломом, обіймала посади від інженера відділу до начальника відділу перевірки та регулювання, ставши таким чином першою жінкою-метрологом на цій посаді. З одного боку — незвично, з другого — закономірно. Адже все її життя пройшло у військовому середовищі, всі чоловіки в родині — військові, кожен досяг значних висот за своїм напрямом діяльності…

Мандри гарнізонами
Перші кроки та пізнання світу у дівчини відбулися в місті Сарань, що в Республіці Казахстан, де її батько, нині підполковник запасу Євген Едуардович Камінський, по закінченні Полтавського вищого зенітного ракетного командного училища проходив службу на посаді командира зенітно-ракетного артилерійського дивізіону.
У шестирічному віці дівчина вперше переїхала з сім’єю до іншого військового гарнізону, позаяк майора Камінського було направлено для подальшого проходження військової служби до Західної групи військ (дислокувалася в Німецькій Демократичній Республіці) в місто Росслау.
За чотири роки — знову переїзд, але тепер уже на Батьківщину — до міста Славута Хмельницької області. З сьомого класу Валентина навчається у Славутському обласному спеціалізованому ліцеї-інтернаті, в класі з поглибленим вивченням фізики та математики.
— Після закінчення ліцею постало питання про те, яку професію обрати. На сімейній раді ми перебрали чимало спеціальностей, на які тоді, у 1997 році, був шалений попит — економіста, обліковця, юриста, бухгалтера тощо. Однак я не бачила себе в цих галузях. Звісно, подобалося розв’язувати складні математичні задачі, знаходити вірні відповіді, але коли уявила себе за стосом паперів або за канцелярським столом, мені від тих думок ставало млосно. Словом, не те, — пригадує сама Валентина.

Рівняння на діда!
І нічого дивного у цих словах немає. Адже їй є з кого брати приклад, який важко порівняти із канцелярською роботою. Передусім це дід  — Камінський Юлій Антонович, який у 1937 році закінчив Київське військове училище зв’язку, зазнав репресій і два роки провів у «єжовських» катівнях. Однак перед Другою світовою війною всі звинувачення з лейтенанта Камінського були зняті — його було реабілітовано та відновлено у військовому званні.
Початок Великої Вітчизняної війни офіцер зустрів на теренах України. З травня 1943 року він серед інших радянських офіцерів займався у місті Куйбишев (нині Самара) формуванням підрозділів Народної армії Польщі. Перемогу над фашистськими загарбниками Юлій Антонович святкував у Польщі, де і продовжував служити на генеральській посаді начальником штабу артилерії Війська Польського. У 1956 році Юлій Антонович повернувся у Радянський Союз начальником артилерії дивізії. За свою службу він був відзначений понад тридцятьма нагородами Радянського Союзу, Польщі та Чехословаччини.
Його справу гідно продовжив син Віктор, який стояв біля витоків створення Центрального управління метрології і стандартизації Міністерства оборони України (Воєнстандарту). Головний військовий метролог, доктор технічних наук, професор полковник у відставці Віктор Камінський доклав свого часу чимало зусиль, аби привести метрологічне забезпечення Українського війська у відповідність до міжнародних норм та стандартів у галузі метрологічного забезпечення. Ця військова професія припала до душі і його синові Олегу, який на сьогодні у званні полковника проходить військову службу у збройних силах Російської Федерації.
Згодом династію поповнили ще два представники родини — батько Валентини Євген та його рідний брат Едвард.
Звичайно, така кількість військових, які впродовж вісімдесяти років вірно служили Вітчизні, не могла не вплинути на долі подальших поколінь цієї родини. І на Валентину також…

Вдалий симбіоз
— Коли після довгих роздумів та зважувань «за» і «проти» мені натякнули, що можна об’єднати мої математичні здібності та військову службу, рішення, напевне, сформоване підсвідомо, прийшло само собою: чому б ні, я готова пов’язати своє життя з військовою службою, — ділиться спогадами дівчина. — Коли я народилася, мій батько був дещо занепокоєний тим, що його справу нікому буде продовжувати. Однак його тривоги виявилися марними, адже коли настав час мого випуску зі школи, в Українське військо і, зокрема, до військових навчальних закладів, почали набирати й дівчат. Тож йому необхідно було лише підштовхнути мене у вірному напрямку. Ще однією гирькою, що схилила шальку терезів моїх вагань на користь військової служби, стала думка мого дядька Віктора. З його слів випливало, що найкращим поєднанням моїх здібностей та сімейних традицій може стати саме професія військового метролога.
Досі пам’ятаю його слова: «В Харкові якраз навчають на військових метрологів. Це робота з пристроями, точними науками. Думаю, в ній ти змогла б виявити себе якнайкраще», — розповідає Валентина.
Ось, за підтримки близьких вона остаточно вирішила для себе, що обов’язково має продовжити військову династію свого роду.

Службові та життєві будні
У Харкові Валентина зустріла й кохання свого життя — спочатку вірного друга, а згодом і чоловіка В’ячеслава.
— З цим також пов’язана певна історія, адже ми навчалися в одній групі та на перших курсах я зовсім не цікавилася ним. Власне, взаємні почуття спалахнули десь на третьому курсі — спочатку це була обопільна симпатія, яка згодом переросла у більше почуття, а вже після того, як ми отримали бакалаврські дипломи, вирішили одружитися, — розповідає Валентина.
— Отримавши «червоний» диплом, я мала право обирати місце служби. Було декілька цікавих пропозицій, але я обрала стародавній Львів. Моє становлення як офіцера відбувалося на Базі вимірювальної техніки на посаді інженера відділу перевірки і регулювання електротехнічних і механічних приладів. Я калібрувала переносні електровимірювальні прилади, перевіряла силу опору, визначала електрорушійну силу, напругу та струм тощо. Першим командиром, під опіку якого я потрапила, був полковник Микола Дмитрович Сливка. Звичайно, як і кожному випускнику, спочатку все було незрозумілим, доводилося багато самовдосконалюватися, аби якісно виконувати посадові обов’язки. Дуже багато в цьому сенсі мені допоміг мій безпосередній начальник майор Анатолій Борятинський та працівник Збройних Сил України Степан Данкевич. Саме на їхні плечі ліг тягар моєї адаптації. Та й увесь колектив бази намагався мене підтримати під час перших кроків у професії. З часом усе налагодилося і я стала повноправним його членом, — пригадує жінка.
Поєднуючи службу та навчання, капітан Чернотович у 2009 році заочно закінчила Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова за спеціальністю психологія, тож знання, набуті у навчальному закладі, вона сьогодні успішно застосовує на практиці як позаштатний заступник командира з виховної роботи.
Серед завдань, які щоденно доводиться виконувати, зокрема, й капітану Валентині Чернотович, яка, до речі, є зберігачем вихідного еталону ЗС України, є й експлуатація та дослідження військових еталонів, забезпечення стабільності їхніх метрологічних характеристик, необхідного рівня точності відтворення одиниць фізичних величин, організація та проведення перевірки робочих еталонів військових метрологічних лабораторій. Та ще багато інших обов’язків, що сприяють досягненню високої ефективності під час експлуатації озброєння та військової техніки, підтриманню їх бойових та експлуатаційних властивостей.
Та найголовнішим, напевно, є те, що в такій складній та відповідальній роботі вона завжди знаходить підтримку командира частини, де служить, підполковника Олега Притики, чоловіка — майора В’ячеслава Чернотовича, трудового колективу, а за потреби — й інших представників своєї славної військової династії.
На знімку: сімейна династія Камінських.

Віталій ІВАНОВ, Олег ПРИТИКА.

Залишити відповідь

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s