Що відчуває юний лейтенант, коли стоїть у шерензі своїх однолітків на парадному плацу училища перед врученням перших офіцерських погонів? Гордість? Так, безперечно, адже він здолав увесь шлях до офіцерських зірочок! Радість? Безумовно – позаду роки напруженої праці над собою! Спектр відчуттів молодого офіцера в цю мить надзвичайно різнобарвний. Але кожного, зрештою, не полишає думка про те, як складеться його подальша доля. Які випробування приготувала саме для нього військова Фортуна? Зрештою, у кожного – свій шлях сходження по крутих, позбавлених перил кар’єрних сходах. Якщо не зламаєшся і не відвернеш – обов’язково виберешся нагору. Про це, напевно, думав й випускник Сизранського вищого військового авіаційного училища льотчиків лейтенант Юрій Вербельчук, коли у далекому 1988 році стояв у парадному строю серед своїх однолітків…
25 червня цього року Юрій Володимирович відзначатиме свій 50-річний ювілей. Нині він – полковник, військовий льотчик-снайпер, учасник багатьох миротворчих місій, відзначений відомчими та іноземними нагородами. А ще, він командир одного з найкращих полків армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України, 7-го окремого Бреславського полку, що дислокується у Новому Калинові на Львівщині. Напередодні свого 50-го Дня народження, полковник Юрій Вербельчук розповів про деякі цікаві епізоди зі своєї багатої подіями біографії.
***
Хто з хлопчаків у дитинстві не марить небом? Бодай подумки, забираючись у тісну кабіну грізного бойового літального апарату й скеровуючи багатотонну машину у захмарний політ. Таких багато. Проте, лише одиниці уперто втілюють дитячі мрії у реальне життя. Наймолодший син, у великій родині житомирян Вербельчуків, Юрій не був винятком. «Скільки себе пам’ятаю – хотів стати льотчиком. Але перед тим обов’язково хотів відслужити у десантних військах»: згадує Юрій Володимирович.
— Був навіть такий комічний епізод, про який я зараз завжди пригадую з іронією, продовжує згадувати він. — Це сталося, коли я навчався у початковій школі. Мені не давала спокою думка про те, яким чином парашутисти здійснюють стрибки і не бояться розбитися. Хлоп’яча цікавість, як відомо, спонукає до сміливих експериментів. Я сконструював примітивного парашута: простирадло, мотузки тощо. Незабаром, настав момент практичних випробувань. І, нехай вибачать мені захисники тварин, на роль добровільного випробовувача цього апарату був обраний…кіт. Смугастий розмістився у спеціальній підвісній системі, зробленої з господарської сітки-«авоськи». Згодом, відбувся й перший «запуск» конструкції із даху найближчої будівлі. Кіт приземлився плавно, як і належить – на чотири лапи. Успіх експерименту потрібно було закріпити. Тому тваринка, яка не встигла далеко втекти, плутаючись у саморобному парашутику, знову повторила свій політ. І знову «десантування» відбулося на «відмінно». Після чого мурчика, я, звичайно, заохотив котячим смаколиком і відпустив. А сам упевнився в тому, що парашутних стрибків боятися не буду ніколи.
***
У 1980-му Юрій Вербельчук закінчив 10-й клас Майданської середньої школи. І подав документи до приймальної комісії Чернігівского вищого військового авіаційного училища льотчиків імені Ленінського Комсомолу, яке здійснювало підготовку льотного складу для винищувальної авіації. Однак, нажаль, перша спроба реалізувати власну мрію про небо виявилась для Юрія невдалою.
Проте, не вщухла у нього із роками й цікавість до служби у десанті. У 1977 році на кіноекрани вийшов гостросюжетний фільм режисера Андрія Малюкова «У зоні особливої уваги», який лише розпалив бажання багатьох підлітків, у числі яких був і Юрій, носити блакитний берет і смугастий тільник. З невдалих іспитів пряма дорога у військкомат. А звідти, до легендарного навчального центру повітрянодесантних військ у литовському Гайжюнаї. Ця «учебка» славилась, як відмінна кузня кадрів для ВДВ. Згодом, вже у якості командира відділення, Юрій Вербельчук продовжив службу у псковській дивізії ВДВ.
– Що дає служба у десантних військах? Силу, мужність, відчуття ліктя…– говорить Юрій Володимирович. – Та головне, вона спонукає вірити у власні сили. Як любили примовляти наші командири: «Для справжнього десантника не існує перепон, які йому не під силу здолати» …
Під кінець строкової служби він вже почав замислюватись про свою подальшу долю. А те, що хотів пов’язати її із військом та авіацією, для себе вирішив вже давно. І з обраного шляху сходити, як кажуть, на середні дистанції, не збирався. Тому почав посиленого готуватися до вступних іспитів і отримав відмінну характеристику від командування, коли подавав документи до вступу. Цього разу – до Сизранського вищого військового авіаційного училища льотчиків. У місті на березі Волги був розташований найпотужніший у Радянському Союзі військовий навчальний заклад, де готували пілотів для багатоцільових та бойових гвинтокрилих машин серій Мі-8 та Мі-24.
Ніщо так не врізається у пам’ять пілота, як перший самостійний виліт без інструктора. Свій перший навчально-тренувальний політ курсант Юрій Вербельчук здійснив на вертольоті Мі-2 на аеродромі «Троєкуровка». До слова, у Сизранському ВВАУЛ було цілих три навчальних летовища, де курсанти відпрацьовували на практиці набуті знання. Окрім вище згаданої «Троєкуровки», вертолітники літали у Пугачові та на летовищі Саратов-Сокіл. Крім того, училище мало ще й навчальний вертолітний полк.
– Коли сідаєш на місце пілота потрібно викинути зайві думки з голови, позбавитись непотрібних емоцій і сконцентруватися на виконанні поставленого завдання, – розповідає полковник Юрій Вербельчук. – Цю істину нам до нестями «вганяли у підсвідомість» інструктори. Тож коли я у перший раз самостійно сів у пілотське крісло, то не відчув хвилювання чи страху. Аж сам здивувався! Буквально «на автоматі» почав здійснювати той набір маніпуляцій, які не одну сотню разів відпрацьовував на тренажерах. Підняв машину у повітря, виконав поставлене завдання, сів…І вже потім до мене дійшло: я ж літав!
Курсанти СВВАУЛ часто практикувалися на багатоцільових вертольотах Мі-2. За іронією долі, це єдиний радянський гелікоптер, який серійно вироблявся не в СРСР, а за кордоном – на території Польщі. Водночас, на вертольоті Мі-2 було встановлено світовий рекорд швидкості: на 100 кілометровому маршруті навесні 1963 року – 254 кілометрів на годину. Неофіційною назвою, яка закріпилася за цією розробкою ОКБ М.Л. Міля, стало прізвисько «Велосипед». Як говорили курсантам досвідчені інструктори: «Хто літав на «Велосипеді» – обов’язково літатиме на будь-якому іншому вертольоті»! Машина, зі слів вертолітників, дуже цікава: мінімум автоматики, на відміну від Мі-8 та Мі-24. Отже, для того, щоби утримати її у повітрі льотчик повинен був буквально «злитися» з механізмами керування, тонко відчувати кожен рух багатотонної гвинтокрилої машини. Вже згодом, коли курсанти достатньо опановували це підсвідоме відчуття єднання із вертольотом, починали практикуватися на більш технологічно складних Мі-8 та Мі-24.
Основною спеціалізацією Юрія Вербельчука в училищі став ударний вертоліт Мі-24, який був основним штурмовим вертольотом країн соцтабору спеціально розробленим для забезпечення вогневої підтримки сухопутних військ. Полковник Юрій Вербельчук із теплотою згадує своїх наставників, які свого часу допомогли йому опанувати цю грізну бойову машину.
– Досі добре пам’ятаю усі настанови та поради, які отримував від своїх учителів, які «ставили на крило» нас, молодих пілотів. Це льотчик-інструктор капітан Зобков, який муштрував нас в училищі. Капітан Сущевський, командир ланки у 5-й бригаді армійської авіації яка колись дислокувалася поблизу міста Володимира-Волинського, куди я потрапив після закінчення училища. Та багато-багато інших людей, які вплинули на формування моїх льотних навичок. До слова, не зважаючи на те, що я вже давно виконав норматив на звання «військовий льотчик-снайпер», продовжую постійно вдосконалюватись. Літаю не лише на Мі-24, але й на іншому типі вертольоту – Мі-8. Тут мені методичну допомогу надає начальник льотно-методичної служби полку підполковник Сергій Пожидаєв, – говорить він.
***
У повсякденній службовій діяльності полковник Юрій Володимирович Вербельчук сповідує той самий принцип турботливого та копіткого виховання молодого покоління пілотів, який колись допоміг йому увійти у десятку найбільш результативних льотчиків армійської авіації Збройних Сил України.
– Щороку до нас прибувають для подальшого проходження служби випускники Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Микитовича Кожедуба. До прикладу, минулого року льотний склад нашого полку поповнили два лейтенанта-випускника цього навчального закладу. Хлопці старанні, без проблем увійшли до екіпажів, де розпочали нарощувати власну майстерність. Коли льотний склад військової частини практично виконує вправи бойової підготовки, я намагаюся взяти когось із молодих льотчиків до себе у екіпаж. Подивитися, як пілот відчуває машину, іноді щось підказати, виправити… До того ж, молодь не можна «задвигати» на виконання вторинних ролей, навпаки – потрібно доручати їм відповідальні і складні завдання, щоби вони відчули і власні сили, і велику відповідальність нашої справи. Професійний прогрес льотчиків-початківців пропорційно залежить від того, скільки часу ми вкладемо у їхній подальший розвиток. Адже саме тим, кому зараз даємо «путівку в життя», зрештою, ми колись передамо й важелі керування.  – каже полковник Юрій Вербельчук.
Зі слів командира окремого полку, єдиним недоліком сучасної системи підготовки пілотів вертольотів у вищих навчальних закладах – обмежена кількість годин практичного нальоту. До військової частини льотчики-випускники прибувають, маючи загалом близько 15-20 годин нальоту. Крім того, відразу доводиться відправляти молодих фахівців на перенавчання на інший тип машин. Адже, здебільшого, юнаки, вступаючи до ХУПС обирають собі спеціалізацію пілота багатоцільового Мі-8, яка більш затребувана у народному господарстві, ніж спеціалізація льотчика суто бойового Мі-24. Минулорічні випускники-лейтенанти – не виключення. Вони вже пройшли перенавчання на іншому типі машин на базі військової частини армійської авіації у місті Миколаєві, і після складання заліків були допущені до самостійного пілотування вертольотів Мі-24. У полку вони вже налітали близько 10 годин, підготовлені до маршрутних перельотів у простих метеоумовах та виконання польотів в районі аеродрому. Загальний наліт молодих пілотів складає близько 30 годин.
– Звичайно, що навіть до виконання нормативу на класну кваліфікацію льотчика 3-го класу їм ще літати і літати. Для того, щоби скласти іспити на цей ранг, пілот повинен мати у активі не менше 150 годин нальоту, – каже командир полку. – Але ми обов’язково зробимо із хлопців класних фахівців. Це я вам гарантую!
Між іншим, я поцікавився у полковника Юрія Вербельчука, чи існує вікове обмеження у військових льотчиків щодо допуску до практичних польотів. Як виявилось, останнє слово у цьому – за військово-лікарською комісією.
– Нещодавно я пройшов усі медичні тести ВЛК і був визнаний гідним і до проходження служби, і до виконання польотів, – із гордістю відповідає Юрій Володимирович.
Полковник Вербельчук стверджує, що вік у професії військового льотчика – не головне. А от за власним здоров’ям необхідно слідкувати постійно. Відмовитись від шкідливих звичок, займатися спортом. Слід додати, що найулюбленіша гра вертолітників – волейбол.
– Зіграність у команді, це як злітаність у екіпажі, або ланці, – каже полковник Юрій Вербельчук. – Чим більше ти довіряєш своєму напарнику, тим вище шанси на перемогу. Так само й у цій грі. У миротворчих місіях ми дуже часто грали у волейбол із представниками інших контингентів. І досить часто виходили переможцями.
***
До слова, у командира 7-го окремого полку армійської авіації надзвичайний досвід миротворчої діяльності. Уперше, він потрапив у відрядження за кордон  ще у 1996 році, коли український миротворчий контингент здійснював розмежування ворогуючих сторін на Балканах у Східній Словенії. Туди потрапили 6 українських екіпажів. І, як стверджує сам полковник Юрій Вербельчук, саме там він набув практичних навичок пілотування у бойових умовах, які тепер передає своїм підлеглим. Усі завдання: повітряна розвідка, супровід конвоїв, патрулювання тощо, виконувались у бойових машинах підготовлених до бою. Вразила українських миротворців й картина війни, яка спотворила колись мирний і благодатний край.
– Коли знаходишся у повітрі, добре видно усі ті рани на тілі землі, які залишила по собі війна. Згорілі населені пункти, понівечена техніка на узбіччі доріг. Таке враження, що під днищем твого вертольоту проносяться масштабні декорації до фільму про якийсь тотальний апокаліпсис. До того ж, ніколи не забуваєш про те, що із землі за тобою постійно спостерігає чиєсь немирне око, – розповідає офіцер.
Та це була лише перша із шести миротворчих місій полковника Юрія Вербельчука. Згодом, у період з 2002 по 2011 рік він побував у Сьєрра-Леоне та чотири рази  у Ліберії. У небо над Африкою Юрій Володимирович піднімався як командир вертольоту, був заступником командира вертолітного загону, а згодом – очолював місію українських миротворців. З його слів, польоти над Африкою також значно поповнили його скарбничку професійних можливостей.
– Якщо на Балканах ми отримали жорстку школу виконання польотів у бойових умовах. То Африка продемонструвала нам усі «радощі» пілотування в складних погодних ситуаціях. Літали і в сезон тропічних дощів, коли вода ллється із неба, як з відра, а виконувати завдання усе одно треба. Піднімали машини у повітря й коли навколо туман густий, як сметана – літали по приладах. Усіх примх місцевої погоди й не злічити. Таке відчуття, що чорний континент ніколи не перестане дивувати білих зайд своїми сюрпризами. Але й у цьому ми знаходили свій позитив. По-перше – професійний. Таких умов для практичних польотів у складних метеоумовах в Україні точно не знайдеться. Вдруге – такої краси не побачиш більше ніде. Коли зелене море джунглів всередині яких вирує життя, зміняється безмежною широтою океану. І над цим – безкрайнє і безхмарне небо…Одним словом – романтика! – із посмішкою говорить командир полку.
***
Для командира окремої військової частини армійської авіації особистий час – справжня розкіш. Але коли, зрештою, випадає можливість провести час із родиною, полковник Юрій Вербельчук віддає усього себе спілкуванню із коханою дружиною Людмилою та двома доньками Оксаною і Вікторією.
– Із моєю другою половинкою ми познайомились, коли я ще навчався в училищі. Сама вона родом з міста Пугачова, що у Самарській області Росії. Нещодавно відсвяткували 25 років подружнього життя, які прожили, як кажуть душа в душу. Я завжди відчуваю її чуйну підтримку у тій справі, якій присвятив своє життя. Ми разом мандрували гарнізонами, ділили перемоги і невдачі. Мені поталанило, що на своєму шляху я зустрів саме її, – говорить Юрій Володимирович.
А ще, кажуть, у командира є захоплення. Він – завзятий мисливець. Зрештою, полковник Юрій Вербельчук підтвердив, що іноді полюбляє пройтися лісом із рушницею у пошуках дичини.
– На полювання ми вибираємось великою кампанією. І хай, навіть, нічого не уполюємо, проте можливість просто «відключитися» від повсякденних проблем, поспілкуватися у такому-собі чоловічому «клубі» цілковито нівелює відсутність здобичі. Я навіть не зациклююсь на якихось суперових рушницях, чи мисливському спорядженні від провідних виробників. Є тулка-«горизонталка», є гумові чоботи, собака. А решта – мисливська вдача, – каже він.
***
Конкретних планів щодо того, як саме відзначатиме свій 50-й День народження, командир 7-го окремого Бреславського полку армійської авіації завчасно не розголошує. Не люблять льотчики, через дотримання певних прикмет, надовго зазирати у майбутнє. Але, не виключає того, що у цей день льотний склад полку знову підніметься у повітря для виконання навчальних польотів. А місце командира в такому випадку – завжди у строю. Залишається лише побажати ювілярові здоров’я, наснаги і щасливих захмарних п’ятдесяти!

Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ

Залишити відповідь

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s