«Мій татко уміє воювати!»

Posted: 26.08.2013 by rmclviv in Дописи
Позначки:,

Професійне свято львівських десантників традиційно зібрало чимало гостей. Особливо вирізнялися з-поміж них не колишні військовослужбовці, ветерани військової служби у ВДВ, а одягнуті в стилізовані однострої «крилатої» піхоти… малюки різного дошкільного та шкільного віку. Майбутні послідовники справи генерала Маргелова із захопленням спостерігали з мамами та сестрами за виступами своїх батьків на стройовому плацу, інколи якось по-особливому поглядаючи у бік своїх цивільних ровесників, мовляв: … бачиш, як мій татко вміє воювати!
Очевидно другий склад 80-го окремого аеромобільного полку настільки вирізнявся з-поміж загального фону гостей , що з дітками намагалися сфотографуватися усіх хто був присутнім на святі, а деякі з високоповажних гостей запросто віталися з ними, спілкувалися майже, як з дорослими та розпитували чиї вони та звідки в них такі гарні однострої.
Мій співрозмовник Михайло Романович Сегейда – саме так і без скорочень – як виявилося перейшов вже в другий клас загальноосвітньої львівської школи І-ІІІ ступенів №51 та вже третій місяць по два дні на тиждень духовно розвивається та гартує фізичну витривалість в секції хитромудрої китайської Ушу. На його переконання це допоможе йому у подальшому житті, адже ця система включає вивчення комплексу фізичних вправ й прийомів бою з різними видами зброї та без неї.
– Я хочу навчитися тому, що вміють зараз наші старші спортсмени, а потім виступати на різноманітних змаганнях, їздити до інших країн. Мрію побувати у Китаї на екскурсії – натхненно ділиться своїми планами на майбутнє молодий чоловік – … і щоб у школі ніхто й не подумав би до мене зачіпатися – дещо подумавши додає він.
– У мене в класі десятеро дівчат та двадцять чотири хлопців і ми здається вже, як одна родина, але найбільше я товаришую з трьома – Владіком, Стасіком та Віталіком. Коли мій батько вперше у формі прийшов на батьківські збори у клас я дуже гордився тим, а вони наступного дня засипала мене різними запитаннями: чи бачив я танк, вертоліт, автомат… Я ще точно не знаю, але здається мені з товаришами, що наші батьки займаються справжнім чоловічим діло – мій – десантник. у Владислава – банкір, у Станіслава – міліціонер, у Віталія – водій. Ми навіть якось розповідали одне одному про їхні професії: Владік казав, що його батько займається якимись грошима, у нього є своя поліція, великий банк, багато дядьків та тьоть на нього працює, Стасік – про те, як його батько сидить у засідках, бігає за бандитам , а коли ловить їх одягає їх в наручники, Віталік називав навіть марку машини, на якій його батько їздить в рейси, але я не запам’ятав, тільки вона дуже потужна і може везти багато-багато вантажу. Я теж розповів їм, що у мого татка на роботі є пушка, вертольоти, танк, що він стріляє з пістолетів, автоматів, кидає гранати. Про те, що він часто бере участь в навчання проти «наших» й «ненаших» і про те, що «наші» завжди перемагають… і все. Також розповідав, що для того аби бути справжнім десантником необхідно виконувати усі завдання командирів, тренуватися на турніках, швидко лазити по драбині, підтягуватися, піднімати багато разів гирі та гантелі.
Під час розмови Михайло Романович висловив побажання в майбутньому стати дуже добрим спортсменом і… це якщо вже на дуже далеку перспективу – археологом. От як він сам про це розповідає: «мені подобається в археології те, що потрібно проводити різні розкопки, подорожувати усім світом, знаходити стародавні міста, викопні рештки динозаврів, золото. Я вже чимало знаю про цю науку адже мені купили спеціальну енциклопедію, в якій про все це написано, а ще там багато цікавих малюнків. Є ще одна, в ній написано багато цікавих історій про розкопки, монети, Єгипет».
Звичайно я не міг запитати сина кадрового військового чи не хоче стати він військовим.
–     Ні, – відповів, завагавшись, той.
–     Але я ще можу передумати – наголосив він.
–    Якщо мене не візьмуть археологом, то стану банкіром. Якщо не візьмуть банкіром – стану міліціонером, якщо не стану міліціонером – стану водієм, якщо не візьмуть водієм – стану десантником – оптимістично завершив несподіваний «спітч» мій співрозмовник.
Звичайно, коли тобі лише сім років і, здається, ще недавно ти говорив до кота Мурзика на «Ви» та просив: «дядьку посуньтеся» світ наповнений майже живими героями стародавніх легенд, казок, оповідань. Здається, що коли не візьмуть пожежником, космонавтом, льотчиком, то відразу візьмуть тути де працює тато. Така розсудливість молодого чоловіка, як не дивно, сьогодні має не поодинокі підтвердження: коли діти працюють там де їх можуть «всунути» батьки. Є лише одне «але». Справа в тому, що Михайлик, на відміну від своїх однолітків, вже чітко знає справжню вартість тільника та десантного берета та ціну чоловічої дружби. Воно й не дивно, адже його батько капітан Роман Сегейда дуже прискіпливо ставиться до виховання сина та доньки Юліанни.
–    У нас в родині заведено так, що все необхідно повертати на свої місця, допомагати мамі, займатися спортом. Сам люблю порядок у справах й сина вчу цьому, я не хочу аби він виріс скиглею. Розумію, що виховання це процес складний та відповідальний тому ми з дружиною Людмилою намагаємося виховати справжнього громадянина своєї держави. Звичайно, хотілося б аби він продовжив мою справу, але коли захоче обрати інший фах – перечити не буду, це його життя.

Віталій ІВАНОВ.

Залишити відповідь

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s