Це не «пташиний» грип. Це – війна

Posted: 03.04.2014 by rmclviv in ВАЖЛИВО!!!
Позначки:, , , , , , , , ,

Україна і світ остаточно переконались: Путін поводить себе так, немов має ліцензію на загарбання Криму. І якби тільки Криму… Попри усі випробування, наше суспільство помітно виздоровлює, прокидається з тоталітарно-корупційного сну, навіяного роками правління громадянина Януковича.
Якщо події на Євромайдані сколихнули переважну частину країни, але не усю, то вторгнення Росії, як не дивно, вмить об’єднало нацменшини з титульною нацією, українськомовних і тих, хто розмовляє російською, тих, хто молиться Ісусу, з тими, хто молиться Аллаху.
Яскравим свідченням є заклик кримсько-татарських муфтіїв до вірних УПЦ Київського патріахраху у разі відібрання російськими загарбниками їх церков, звершувати православні обряди у мечетях. Такого за останні півтори тисячі років існування мусульманства і дві – християнства світ ще не бачив (хоча преценденти й мали місце). Представники цих двох релігій порозумілись не довкола якихось спільних догматів, а заради любові. Любові до матері-Батьківщини, якій усього-навсього 22 роки…
Не оминув «синдром громадянської взаємодопомоги» і наше волинське прикордоння, де небайдужі об’єднались заради надання реальної помочі 51 окремій механізованій бригаді, яка є єдиним великим боєздатним підрозділом в області.
Військові та цивільні з Володимира і навколишніх сіл, Нововолинська, Любомля та інших населених пунктів вдруге зібрались в РБК для координації своїх дій. Співорганізатори громадського руху, яких загалом налічується більше десятка, підприємці Костянтин Зінкевич і Роман Мартинюк кажуть, що така ініціатива у Володимирі виникла одночасно з активістами міста шахтарів, звідки бригаді найперше привезли гроші, прибув людський ресурс. Чисельні добровільні помічники з обох міст зібрали вже понад півмільйона гривень, відремонтували чимало спецтехніки, зайнялись придбанням рацій і бронежилетів.
Однак із залу все ж пролунали поодинокі голоси-претензії до командування бригади та збройних сил, мовляв як можна було довести армію до такого критичного, малобоєздатного стану, чому мобілізовані не тренуються на бригадному полігоні?
– Мені боляче бачити і чути те, що відбувається сьогодні в країні. У чотирнадцять років я одягнув солдатські чоботи і не знімаю їх до нині. Увесь цей час не сидів у Верховній Раді, не приймав незрозумілі закони, а служив батьківщині. Бригада подала заявку на призов 4600 чоловік – лише тоді ми будемо повністю укомплектовані, бо нашу частину доскорочувались до того, що тепер маємо лише 30 відсотків військових. Але я не можу ловити людей по полям і городам, це робота віськкомату, я ж виконую виключно накази Генштабу.
І ще: чим харчувати таку кількість мобілізованих, де їм спати? Давайте не шукати винного, бо винні усі. Зараз треба знайти вихід з усіх проблем, пошити солом’яні матраци, тенти на автомобілі… Прохання до громадян: не розпускайте слухи, що якийсь там прапорщик продає солярку чи харчі, такого не було і бути не може. Не «чешіть» язиками, бо програємо усі. Паніка і чутки – найбільші наші вороги», – закликав командир бригади полковник Володимир Яцків.
Начальник автослужби бригади майор Павло Делемень повідомив: «Щодня потребуємо шість-сім автоелектриків, які добре знають техніку радянського зразка. Нещодавно з Нововолинська прибули 48 чоловік, ми їх усіх пропустили через КПП. Потім йду частиною, рахую, а їх вже на 18 більше – перелізли «нелегалами» через паркан, теж хочуть допомагати!».
Активісти кажуть, найбільше у справі задіяні жителі Володимира, Нововолинська і Любомля, у той час як інша частина Волині – байдужа, хоча телефонують навіть з Тернопільщини. А хотілось, щоб ніхто не стояв осторонь, щоб громадський рух на підтримку військових став ще масштабнішим. «На усю бригаду лише один фельдшер (караул! – авт.), а мені влада говорить: не сій паніку.
Чому ніхто з керівників міст, області фактично не реагує на армію, чому її далі «валять»? Так виглядає, що вона нікому не потрібна. Звісно, у випадку війни у нас є лікарні, але вони досі бездіяльні, нескоординовані.
Через «пташиний грип» паніку і пропаганду ліків розгорнули на цілий світ, а тут війна, а у відповідь – майже тиша. Звертаюсь до цивільних: не перераховуйте свою одноденну зарплатню на армію, бо гроші автоматично йдуть на рахунки казначейства, тобто зависають у нашій бездонній бюрократії. Краще приходьте у частину чи до активістів руху, приносьте допомогу особисто. Ми готові самі закупити і доставити медикаменти, але військові повинні повідомити чого саме потребують, чого немає на складах», – емоційно виступив заввідділенням урології Нововолинської міської лікарні Олег Шипелик.
«Позиція обласної влади – це якесь непорозуміння чи тупа диверсія у вигляді пасивності? Чому армії допомагають самоорганізовані люди, а влада лише засідає на координаційних радах і ділить назбирані громадськістю «бабки»? Але ж час працює проти нас, до чого тут формальності?», – дивувався Роман Мартинюк.
Тут Костянтин Зінкевич вставив репліку: «У нас у Володимирі ще ніхто з підприємців не виставив жодного рахунка за свою допомогу, усе робиться власним коштом, на відміну від обласного центру. Хоча усі без винятку квитанції, накладні, чеки ми виставляємо на наших сторінках у Фейсбуці. Ще дивують місцеві й обласні журналісти – своєю аморфністю вони позбавляють земляків важливої інформації. Невже їм байдуже власне життя, майбутнє? І чи вони взагалі збираються ставати на інформаційний захист України?».
«Наш громадський рух зібрав 5733 євро, вже відправили «гінця» у Гданськ – закупити військові рації. Свідомі громадяни вирішують усе на довірі, через Ітернет, списки благодійників, які відкрили свої імена, оприлюднено у Мережі. Хай би ще митники та прикордонники поділились награбованим у людей, віддали б «десятину» не лише у ресторани, а й на захист рідної землі», – зауважив Роман Мартинюк. І обурено продовжив: «Є такі люди, які у будь-яких ситуаціях тягнуть ковдру на себе, причому навіть ті, що у формі. Сподівались, новопризначений очільник області, котрий сам був військовим, зрозуміє ситуацію. Якщо чесно, то ставлення наглядової ради при ОДА – відверто наплюватильське, засідають, щось там дерибанять щодня… Днями невідомий благодійник кинув на рахунок 680 тисяч гривень (подейкують, один з депутатів ВРУ – авт.), то на ці кошти претендує не лише військо, а й обласний військомат, Правий сектор, Самооборона Майдану, міліція… То хто ж саме має йти у бій проти ворога і з чим? Хто у нас насправді воюватиме? У час, коли армія без коліс і бронежилетів, обласний військкомат вимагає камер відеоспостереження, ноутбуків і… шлакбаум. Абсурд!
Журналістів на засідання ради пускають формально, щоб озвучити цифри чи відзняти рекламний ролик про президію обласної наглядової ради – повний «совок». «Влада нам багато обіцяла, на виході – допомагає лише населення. Лише вчора, у п’ятницю, виділили 500 тисяч гривень, то ми закупимо радіостанції та бронежилети. Один «броник» коштує приблизно чотири тисячі, а ми наразі маємо один на трьох бійців. Єдиний завод в Україні, який виробляє спеціальні броньовані захисні пластини – «Темп-3000», а от жилети до них шиють «кустарно». Завод не встигає виготовляти продукцію, встановив черги, тому шукаємо можливість придбати амуніцію через особисті контакти, зі знижками. Порахуйте, скільки вийде бронежилетів на півмільйона гривень і спробуйте поділити їх серед кількох тисяч солдат і офіцерів бригади. Мізер, одним словом Тому першочергово одягатимемо тих, хто буде на передовій», – пояснив майор Олег Леонов, заступник начальника по тилу.
«Не усі благодійники хочуть, щоб їх знали, але ж мені це майно треба якимось чином ставити на баланс, обліковувати. Несуть не лише гроші, а й звичайні, проте вкрай необхідні речі. Колектив школи із села Зимне закупив мідний провід, хмелівчани – запчастини на чотири тисячі гривень, нововолинці – спальні мішки і светри, стенжаричівська сільрада оплатила ремонт танкового паливного насоса, один чоловік передав набір власних гайочних ключів, якась жінка – дві банки фарби, гумові рукавички, продукти, варення…
Є потреба у брезентових тентах на вантажівки, риночна вартість одного – біля п’яти тисяч гривень. Активісти знайшли підприємця, який згодився пошити їх лише з врахуванням вартості тканини – за 2300.
Ще маємо велику проблему зі ржавими паливними автобаками, днища яких треба вирізати, потім заварювати новим «чорним» металом», – озвучив ще деякі нагальні й вже вирішені матеріальні клопоти майор Павло Делемень.
У залі були переважно мужчини, з жінок – викладач Володимир-Волинського педколежду Інна Совальська та дехто з дружин самих активістів, з журналістів – лише авторка статті. Кілька годин пролетіли як мить. Вдивлялась у палаючі рішучістю очі своїх земляків, слухала їх запальну, однак конструктивну бесіду, вловлювала емоції і зробила висновок: зброя Росії – брехня і танки, зброя України – її небайдужі люди, їх любов до батьківщини, втілена у реальні справи.
Такі, наприклад, як у володимирського «кулібіна» Антона Хоміча. Чоловік вже вкотре власним коштом поїхав у рейс за тисячу кілометрів – по запчастини для військової техніки, яку він власноруч і ремонтує. Одночасно виник ряд питань до влади: де розташовані бомбосховища, чим вони забезпечені на випадок війни, що робити якщо зникне світло, зв’язок та Інтернет?
Впевнена, почути відповідь прагнуть усі психічноздорові громадяни без винятку. Сподіваюсь, вона полягатиме не лише у фразі, що вже стала традиційною для наших державних мужів: не сіяти паніку!

Світлана Федонюк.

(Нововолинський інформаційний портал)

Залишити відповідь

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s