Si vis pacem, para bellum: мобілізація очима мобілізованого

Posted: 08.04.2014 by rmclviv in Ознака часу
Позначки:, , ,

Триває часткова мобілізація населення до лав Збройних Сил України та інших військових формувань нашої держави. Підстава для таких заходів більш ніж вагома: біля кордонів грає м’язами танкових батальйонів так званий «старший брат». У середині країни підіймають голову, прагнучи розшматувати країну, різномасті  сепаратисти. Свідомий українець-патріот залишатися осторонь цих подій не може. Та й, звісно, не буде…
У дні, після підписання виконуючим обов’язки Президента України Олександром Турчиновим Указу про організацію та проведення часткової мобілізації населення, пороги призовних дільниць військових комісаріатів Волинської області перетнули сотні чоловіків. Більшість, звичайно, за повістками: офіцери запасу, солдати та молодші командири із досвідом служби, учасники миротворчих місій та бойових дій тощо. Проте, багато  було і таких, які змінили суто цивільні спеціальності на виконання почесної місії – служити своєму народу у лавах українського війська. Один з них – колишній журналіст-репортер обласного радіо Сергій Жуковський, який поділився своїми враженнями та емоціями після перших тижнів перебування на військовій службі.
«…Отже, тепер я солдат, рядовий. Низка подій, яка передувала цьому факту тепер ввижається, як документальний фільм. Криваві події на Інститутській у Києві, втеча Януковича, незрозумілі пересічним громадянам «рухи» військової техніки ЧФ у Криму. І ось, як говориться, почалось… Після строкатої черги телесюжетів центральних українських телеканалів про анексію Криму Росією та можливу подальшу окупацію українських земель: часткова мобілізація, повістки, військкомат.
Одного дня такий казенний документ вручили і мені. Як законослухняний громадянин, я у зазначений час з’явився на збірний пункт обласного військового комісаріату. Там перевірили мій військовий квиток і повідомили, що, оскільки я військовозобов’язаний, то підлягаю призову до  лав Збройних сил України.
Не скажу, що був радий такій перспективі організації мого найближчого майбутнього. Проте, діватися було нікуди – потрібно виконувати свій конституційний обов’язок. До цього, я ніколи не мав нічого спільного з армією (не проходив строкової служби, на військовій кафедрі не вчився), окрім того, що працюючи більше 10 років журналістом обласного радіо неодноразово робив сюжети і писав статті про різних військовослужбовців, сучасних захисників нашої Вітчизни. А тут… трапилася така нагода влитися до їхніх лав. Приємно, почесно, хоча й, зізнаюсь, якось не по собі… Страх не перед труднощами солдатського життя, а від усвідомлення, що на нашу землю може прийти війна.
Як би це прикро не звучало, але підстав для таких передбачень більше ніж достатньо: територія Криму окупована російськими військами, в той же час поблизу північних і східних кордонів України наші слов’янські брати (чи швидше вороги?) на чолі з найбільшим диктатором сучасності – Путіним скупчують велику кількість військ… Думається, не для проведення параду російський президент їх там зібрав. У контексті цих історичних подій мені випала нагода послужити в українському війську.
Щоправда, на «передову» мене не відправили: моїм знанням та навичкам по ВОС (військово-обліковій спеціальності) знайшлося застосування на місці, у військкоматі. Скажу відверто, попри те, що мені вже понад 30 років, від усвідомлення факту, що я став солдатом – з’явився азарт і бажання до несення служби. Ще б пак: ексклюзивна можливість отримати справжню бойову зброю, навчитись нею користуватись, стати на захист рідної землі… Насправді, все це дуже романтично і гарно. Проте, найкраще такі відчуття переживати у мирний час, коли немає загрози територіальній цілісності країни і нанесенні шкоди близьким тобі людям з боку окупантів.
Перші сильні відчуття від армійської служби потрохи почали вщухати, коли розпочалася рутина: від обов’язкових шикувань на плацу і до проведення занять. Ось тут я побачив, наскільки незграбно  себе поводжу: рухи не правильні, крокувати належним чином не вмію, команди виконую абияк – не за Статутом. Проте, думаю, зараз маю гарну нагоду все виправити.
До слова, щодо Статутів Збройних Сил. Детальне ознайомлення з вимогами цього документу дещо шокувало на перших порах. Адже, з позиції пересічного цивільного,  це суцільне обмеження свобод людини і переформатування її у чіткі норми і рамки армійського життя. Перечитуючи в десяте лаконічні формулювання статутних вимог розумієш, що відтепер потрібно віддавати військове вітання старшому за званням, вчасно і правильно виконувати накази, поводити себе належним чином, постійно ходити у військовій формі і, головне, жити за головним принципом армії – підпорядковуватися офіцерам та командиру підрозділу, до якого належу. Живучи перед цим багато років мирним безтурботним життям, тепер досить важко змінювати правила власного світосприйняття і щоденної діяльності. Але без цього ніяк, тому вчуся жити і діяти у новій для себе площині – солдатській, армійській…
Десять років роботи у журналістиці виробили таку професійну рису, як спостережливість. Спостерігаю я й зараз велику гаму відчуттів і переживань тих, хто відправляється боронити Батьківщину: готовність і рішучість українців-патріотів захищати свої домівки від агресорів. За ці дні мені неодноразово доводиться бачити, як проходить відправлення команд мобілізованих зі всієї області офіцерів запасу до різних військових частин України. Усі вони в минулому віддали кращі роки свого життя службі в армії, тож свій багатий досвід вони готові передати іншим. Попри те, що вони з ентузіазмом і з бажанням їхали до місць свого призначення – у очах багатьох тривога, переживання за рідних. Серед мобілізованих багато селян, які хвилюються за свої господарства, за поля, які потрібно засівати і обробляти, адже прийшов час весняно-польових робіт. Усі вони сподіваються скоро повернутися додому, до мирної праці.
На це розраховую і я, адже війна, біль, страждання і руйнування не потрібні нікому. Сподіваюся, що Господь надоумить наших сусідів-росіян і вони не нападатимуть на Україну. Адже, як говорить старе прислів’я, краще мати поганий мир, ніж отримати хорошу війну. Хоча, не слід забувати й іншу мудрість, яка гласить: хочеш миру – готуйся до війни».

Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ.

Залишити відповідь

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s