На східних кордонах

Posted: 18.04.2014 by rmclviv in Дописи
Позначки:, , , , ,

В середині березня декілька авіаційних груп були сформовані на базі Бреславльського полку армійської авіації. Їхнє завдання – посилення оборони північних і східних кордонів країни. У визначений час люди і техніка вирушили в дорогу до нового місця дислокації. Вже більше місяця авіатори несуть службу далеко від рідного дому. У них на озброєнні – бойові вертольоти Мі-24 та військов-транспортні Мі-8. Я провів тиждень в їхньому польовому таборі , аби дізнатись як живуть і служать вертолітники. Свій шлях на схід автомобільна техніка авіагрупи долала близько двох діб. Для того, щоб в небі міг виконувати завдання навіть один вертоліт, необхідно, щоб на землі працювало декілька десятків фахівців: інженерів, техніків, зв’язківців тощо. Усі вони першими відправились на своїй спецтехніці, аби підготуватись до зустрічі вертольотів на новому місці. Було декілька привалів у розташуваннях різних військових частин в різних областях України. Військовослужбовці загону кожного разу думали, що це й є їхній пункт призначення, але щораз після відпочинку отримували наказ вирушати далі.

– В дорозі ми зрозуміли, наскільки сильно підтримують своїх військових прості українці, – розповідає з хвилюванням в голосі заступник командира групи по роботі з особовим складом підполковник Олег Поліщук, – три автомобілі поламались: в одної машини потік радіатор, в іншій увірвався ремінь генератора, в третій зруйнувався підшипник. Миттєво зупинялись автомобілі і до нас підходили звичайні люди з питанням “хлопці, що у вас сталось і чим ми можемо допомогти”? Після цього робили декілька дзвінків по телефону і надзвичайно швидко до нас приїжджали цілі бригади народних механіків з повним набором запасних частин. Наприклад на пошуки нового радіатора для нашого “сто тридцять першого” ЗіЛа небайдужим громадянам вистачило 15 хвилин. На будь-якому привалі біля автоколонни відразу з’являлись місцеві жителі з гарячим чаєм, бутербродами, печивом, консервами та іншою домашньою їжею. Ми ще раз переконались – наш народ надзвичайний. Звичайно, така допомога дорогого вартує.
Після прибуття на місце вертолітники облаштували свій табір. Більшість військовослужбовців живуть в КУНГах (абревіатура – кузов універсальний нормального габариту). В такому кузові може спати вісім військовослужбовців. Полиці для відпочинку розміщені як в залізничному купе. Вікна щільно зачиняються і навіть вдень в ньому як вночі. Зранку промінь сонця вас не збудить, тільки сигнал будильника.
Для харчування розгорнули польову їдальню. Її начальник старший прапорщик Осип Якимишин показує своє господарство. В наметах – дві печі. Працюють на дизпаливі. Меншій на день треба десять літрів, більшій – двадцять літрів. Біля них – спеціаліст по обслуговуванню позаштатний топник сержант Іван Каргинович. Його робочий день починається о четвертій тридцять ранку. Треба підняти тиск палива в форсунках печі і постійно протягом дня його підтримувати. О п’ятій печі мають горіти на повну катушку. Тоді до них приходять позаштатні кухарі. Один з них – рядовий Роман Пукаляк. Каже, що куховарити любить, хоча справа ця не з легких. Чи готує їсти вдома? Розповідає, що жінка в курсі того, чим іноді її чоловік займається на службі. Але до роботи на домашній кухні не примушує.
З гордістю начальник їдальні показує свої резерви. Склади і підвали заповнені різноманітними продуктами.
– На наступний день після нашого прибуття сюди прийшли місцеві мешканці, – розповідає старший прапорщик, – принесли перші продукти. Відтоді люди приходять ледь не щодня. Зараз у нас в підвалі півтори тонни картоплі, 350 кілограмів цибулі, багато капусти та моркви, 150 банок різноманітного варення, 200 банок консервації, тридцять трилітрових банок сала, багато круп та макаронів. Всі ці продукти ми бережно використовуємо для урізноманітнення харчування. На так званому “шведському столі” лежить нарізане сало, стоять банки з варенням та консервацією. Охочі підходять і беруть що хочуть і скільки хочуть.
Хтось приносить продукти в сумках, а хтось і привозить вантажними автомобілями. Ось до польового табору під’їхав ГАЗ-53. З машини вийшли двоє.
– Доброго дня, Я Володимир Петренко, це мій кум Андрій, – представляється водій черговому військовослужбовцю, – ми тиждень в своєму селі збирали різні продукти. Ось привезли, отримуйте.
Начальник їдальні та всі вільні військовослужбовці приступають до розвантаження.
Допомагають люди не лише харчами. Об’єднання місцевих активістів та підприємства прагнуть допомогти більш серйозніше. Наприклад, завдяки ним в штабній машині з’явився нормальний ноутбук та принтер для друку документів та робочих карт. Підприємець зателефонував помічнику і сказав: “Забирай з мого столу ноутбук і принтер, терміново вези сюди”. Активісти придбали і передали військовим велику кількість спальних мішків, постільної білизни. Завдяки допомозі в авіагрупі з’явилась нехай і примітивна, але пральна машина. Та найважливіше – це радіостанції та тактичні жилети. Вони надзвичайно потрібні підрозділам охорони. Командування авіагрупи шукає спонсорів і потроху укомплектовує підрозділи. Чому всього цього нема у військових: радіостанцій, жилетів, підсумків, ліхтариків, пральної машини (звичайно можна випрати форму і руками та господарським милом), ноутбуків, врешті-решт запасних частин для ЗіЛів та ремонтного батальйону десь недалеко? Питання риторичне. Прикметно, що ще в кінці минулого року цей полк армійської авіації підлягав ….розформуванню. Керівництво Міністерства оборони вважало його непотрібною структурою в складі Збройних Сил України.
Табір вертолітників посилено охороняється озброєною вартою. Всі військовослужбовці мають при собі штатну зброю. Навіть вночі в КУНГу під час відпочинку у декого працює рація і чути радіообмін. Відпочиваюча зміна групи підсилення не бажає виключатися з процесу охорони табору.
Місцем базування вертольотів авіагрупи був визначений аеродром, що вже багато років не експлуатується. Фахівці інженерних та аеродромних служб заново вдихнули життя в колишній військовий об’єкт.
– Тут ми розгорнули наші засоби наземного забезпечення, – розповідає заступник командира авіагрупи по інженерно-авіаційній службі майор Володимир Янковський, – хоча для роботи нам стаціонарний аеродром і не потрібен. Можемо базуватися де завгодно в полі. У відведені нам терміни вклалися. Таку роботу доводиться виконувати часто. Зараз вертольоти знаходяться на бойовому чергуванні в системі протиповітряної оборони країни та в системі пошуково-рятувального забезпечення. Зі мною тут – велика команда фахівців. Всі вони з натхненням роблять свою роботу. Ми – військові, працюємо там, де накажуть. Найважче в нашій роботі – чекати повернення вертольоту з польоту. Решта – не проблема.
Головні завдання авіаторів – несення бойового чергування в системі протиповітряної оборони країни, патрулювання територій, транспортування особового складу. Чергові екіпажі вдень і вночі готові за лічені хвилини підняти свої бойові машини в небо для виконання бойових завдань. Пілоти та наземний персонал постійно знаходяться біля своїх вертольотів. Біля них вони живуть.
Очолює авіагрупу військовий льотчик-снайпер полковник Володимир Пастухов. За його плечима – більше десяти місій в Афганістані, колишній Югославії та африканських країнах. Не раз зазирав смерті в очі. Він беззаперечний авторитет для всіх авіаторів. Разом з ним багато досвідчених пілотів, які мають досвід виконання найскладніших завдань із порятунку людей, доставки десанту та вантажів на найскладніші майданчики. Один з них льотчик першого класу підполковник Сергій Пожидаєв. В 2001 та 2008 році він не раз рятував людей під час повеней. Не раз доставляв важкі вантажі на найнезручніші майданчики. Залучався до рятувальних місій в системі санітарної авіації. Гасив пожежі в херсонських степах. Виконав величезну кількість бойових стрільб, в тому числі і некерованими ракетами, та бомбометань. Також в команді льотчиків є і молоді пілоти, які лише декілька років тому одержали офіцерські погони. Для них робота в складі авіагрупи – нагода набути нових бойових навичок.
– Два роки тому я закінчив Харківський університет Повітряних Сил, літаю досить багато, – розповідає Дмитро, залишаючи кабіну після польоту. Він – лейтенант, льотчик-оператор вертольота Мі-24.
– Сьогодні отримав завдання на політ разом з іншими екіпажами, піднялися в небо, летіли по маршруту, прибули в зону, виконали поставлені завдання, більш детально, на жаль, розповісти не можу, – веде далі пілот, – льотчиків в авіагрупі достатньо, є основні, є запасні. Всі виконують велику кількість польотів. Є багато завдань – відповідно і багато польотів. Буває, що за день наші льотчики виконують не один виліт.
Питаю, чи важко йому виконувати завдання в складі авіагрупи. Дмитро спокійно розповідає про обставини, які ускладнюють роботу.
– Доводиться літати в районах, які ще не облітані, над незнайомою місцевістю. Звичайно, існує напруженість в зв’язку з загальною обстановкою, треба бути завжди напоготові, бо ми поруч з державним кордоном, – підсумовує молодий льотчик, – але і в цьому великих проблем нема. Ми до цього готувались, ми цьому вчились. Тим більше поруч – досвідчені командири і начальники. Вони всьому навчають, підказують, коли треба. Це дуже важливо. Робота з досвідченими колегами надає впевненості в своїх силах. Така кількість польотів для мене – це добре. Краще літати, ніж сидіти безділа.
Практично щодня з аеродрому злітають вертольоти. Завдань вистачає. Наприклад нещодавно екіпажі авіагрупи перевіряли готовність антидиверсійних підрозділів різних аеропортів в різних регіонах протистояти диверсантам. Для цього вертольоти групи піднялися в небо і якомога скритніше прилітали на визначені об’єкти. Там їх зустрічали сили оборони та охорони аеродромів. Блокували злітні смуги, погіршували видимість, пускаючи спеціальні дими, та брали на приціл “неопізнаний вертоліт”.
Також екіпажі постійно тренуються. Одні льотчики отримують завдання висадити десант на визначеному майданчику, інші – перехопити їх та при потребі знищити десант. Приблизно так проходять бойові будні авіагрупи.
Типовий робочий ранок пілота починається з постановки завдань на польоти. А от наземний персонал аеродрому до того часу вже встигає зробити чимало роботи. Допоміжні спеціальні автомобілі та фахівці вже давно працюють, аби вертольоти могли вчасно піднятись в небо. Окрім цього військовослужбовці служб аеродромно-технічного забезпечення посилюють підрозділи охорони аеродрому.
– На всіх навчаннях ми відпрацьовуємо не лише роботу з нашою технікою, а й тренуємся виконувати заходи з охорони та оборони аеродрому, – розповідає заступник командира підрозділу аеродромно-технічного забезпечення майор Микола Клименко, – на втому не зважаємо. Ми постійно готувалися до такої роботи.
Периметр аеродрому охороняється постами і патрулями підрозділу охорони. Однак всі інші військовослужбовці на аеродромі також озброєні. З автоматами – фахівці пожежної служби і фахівці зв’язку. В разі потреби усі вони посилять оборону. Обстановку простою не назвеш. Декілька разів, зважаючи на ситуацію, командир авіагрупи наказував особовому складу отримати бойові гранати і бути готовими до відбиття нападу диверсантів.
Звичайно, бувають в авіагрупі і приємні миті. Наприклад, святкування сімдесятилітнього ювілею частини. Зранку командир полковник Володимир Пастухов привітав своїх підлеглих, ті тричі відповіли: “Слава! Слава! Слава!”. Зачитав привітання від колег однополчан, які несуть службу на інших аеродромах. Далі звичайний робочий день на аеродромі. А ввечері підполковник Олег Поліщук вручив всім підрозділам торти. Для святкового столу. Вони були маленькі і військові жартували: “Чому вони таки дрібні, може вони надувні”?! Ніби це й дрібниці, але вони також підтримують настрій і дух підрозділу. В одну з неділь в гості до авіаторів з концертом завітав місцевий художній колектив. Декілька виконавців на сцені під відкритим небом заспівали для армійців.
А одного дня в розташування авіагрупи приїхали військові капелани. Двоє священників Української греко-католицької церкви, отець Богдан з Бродів Львівської області та отец Любомир з Києва, до того об’їздили весь південь країни. Кажуть, більш вдячної пастви зараз в Україні нема.
– Дванадцять днів ми мандруємо Україною, розповідає отець Любомир, – намагаємося побувати там, де ми найбільше потрібні. Іноді потрапляємо туди, куди й не сподівалися. Ось приклад. Їдемо до вертолітників в Херсонській області, а в полі, в окопах зустрічаємо випадково зовсім інших бійців. До них навіть селяни не доходять. Тож зупиняємося, спілкуємося, бачимо, що зустріч бажана. Нас чекають. В час Великого посту християни сповідаються та причащаються. Тож військові теж прагнули це зробити. Для одних – це важлива потреба, для інших візит в польову церкву – перше відкриття. Ми нічого в цьому не розуміємо, казали деякі хлопці, але якщо можна – будемо присутні. Ми говорили – церква відкрита для всіх.
В авіагрупі капелани відправили дві Служби Божі. В більш-менш пристосованому приміщенні на столі створили престол.
– Церква там де вірні, – сказали капелани і почали літургію.
Охочих сповідатись дуже багато. За спинами військових – автомати. Залишити зброю вони не можуть навіть на Службі Божій. Після богослужіння авіатори попросили капеланів прийти на аеродром. Біля кожного вертольоту – екіпаж. Отці покропили святою водицею і військових, і їхню техніку. Навіть на початку квітня було зрозуміло, що авіагрупа зустріне Великдень далеко від рідного дому.
Додому ніхто не проситься. За весь час розташування групи в полі командир організував ротацію тільки для одного військовослужбовця. Там були важкі сімейні обставини. Ніхто не хворіє.
– До мене звертаються лише з проханням полегшити симптоми застуди, – розповідає начальник медпункту авіагрупи, – людям нема коли слабувати.
Небагато часу на спілкування і у командира авіагрупи полковника Володимира Пастухова. Одного разу ми їхали з ним автомобілем із пункту “А” в пункт “В”. тоді встигли трохи поговорити. Командир сказав, що ще декілька років тому вагався – чи треба нам в НАТО. Зараз впевнений – треба. А ще підтвердив, він щодня спілкується з підлеглими і точно знає – вони здатні виконати найважчі завдання.
Про повернення в пункт постійної дислокації вертолітники нічого не говорять. Кажуть, будуть на сторожі стільки, скільки треба.

Владислав НАЗАРКЕВИЧ.

Залишити відповідь

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s