Ложка меду на барило дьогтю

Posted: 13.06.2014 by rmclviv in ВАЖЛИВО!!!
Позначки:, , , , , ,

IMG_1172Власне саме із цим висловом асоціюються враження від відвідин мобілізованих військовослужбовців, які служать в 51-й окремій механізованій бригаді ОК «Північ» їхніми батьками, матерями, дружинами та дітьми із декількох областей Західної України.
У неділю 8 червня на свято Трійці на полігон Широкий Лан в Миколаївській області, де зараз тимчасово дислокується основний склад механізованої бригади, люди приїхали на двох десятках автобусів зі Львова, Луцька, Івано-Франківська, Рівного,Тернополя, Хмельницького та інших міст. Загалом у подорож до близьких, які брали участь у проведенні АТО на Донбасі вирушило понад 400 гостей.
Ініціатором поїздки стало командування оперативного командування «Північ». Заступник командира 51-ї окремої механізованої бригади по роботі із особовим складом підполковник Іван Підопригора розповів, що командування вирішило таким чином підтримати військовослужбовців з’єднання.
— Розуміючи, як важко зараз воїнам морально, ми хотіли, щоб зустріч з рідними додала їм духовних сил, — повідомив офіцер.
А технічно виконати цей задум допомогли обласні державні адміністрації, військові комісаріати областей, органи місцевої влади та громади населених пунктів, надавши автотранспорт та оплативши пальне. А щоб не їхати до воїнів із порожніми руками зібрали ще й адресні передачі для окремих бійців та підрозділів: бронежилети і медикаменти, теплові зори і біноклі, бензоелектрогенератори та інше спеціальне спорядження, безліч харчів та питної води у пластикових пляшках, куплене за кошти тих громад, звідки родом військові. Лише із Львівщини вантаж, що віз автобус на Миколаївщину оцінювався у суму близько 40 тисяч гривень.
Важко добрати слів, щоб описати сам процес зустрічі родин. Таке можна побачити лише у фільмах про кінець Другої Світової війни і повернення ешелонів з фронту: цілий вир непідробних, дуже сильних почуттів та емоцій. Радість, сльози, які котяться струмком з очей жінок та матерів, міцні обійми та рукостискання батьків і синів. Ну й, звичайно, біганина, розвантажування численних подарунків.
Поки мобілізовані військовослужбовці возз’єднувались із родинами, заступник командувача ОК «Північ» по роботі із особовим складом полковник Володимир Яцентюк зібрав представників облвійськкоматів, які супроводжували батьківські делегації та повідомив, що в обідній час представники батьківських громад матимуть змогу зустрітись із командувачем оперативного командування генерал-лейтенантом Ігорем Колесником, який відповість на запитання, що неабияк непокоять батьківську спільноту. І якщо зустріч мобілізованих із рідними – є лише ложка меду, то інші аспекти життя-буття бригади асоціюються із барилом дьогтю.

Оскільки вхід на територію військового містечка полігону для рідних та близьких передбачений не був, гості разом зі своїми мобілізованими родичами отаборились у невеличкому акацієвому гайочку відразу біля КПП частини. Принаймні, це було єдине місце, де можна було сховатись від палючого сонця. Адже полігон Широкий Лан розташовано у степу, де у літній час вже із самого ранку температура піднімається далеко за 30 градусів за Цельсієм. У хід відразу пішла бутильована питна вода, яку завбачливо привезли із собою гості. Вода тут у великому дефіциті. Але й ту, що є, водою назвати дуже складно. Один з бійців, лучанин старший солдат Микола Кравчук навіть продемонстрував фото тієї, що привозять до табору 51-ї омбр: каламутна, іржавого кольору рідина годиться хіба що для вмивання, або прання, але ж ніяк для пиття чи приготування їжі.
— Через ту пляшку з водою навіть сонця не видно. Нам би хоч одну автомобільну фільтрувальну станцію, – каже він. – Знаю, що у військах РХБ захисту є такі машини на базі Зіл-131. Чому жодної з них не передали, принаймні у тимчасове користування, нашій бригаді?
До слова, навідник зенітно-артилерійського взводу 3 батальйону Микола Кравчук виявився досить цікавим і відвертим співрозмовником. З’ясувалося, що хлопець, після служби в армії у 101-й бригаді охорони Генерального штабу, здобував фах журналіста у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки. Деякий час працював у одному з волинських видань, а згодом працював у торгівлі. Власне, мобілізований колега поділився тими спостереженнями і зауваженнями, які виникли у нього за час служби. До цього часу резервіст побував на полігонах у Яворові та Рівному. Стосовно побутових умов з певним сарказмом відзначив, що проживання і харчування організовано не гірше, ніж у двох попередніх пунктах дислокації.
Спимо у наметах, харчуємось по-солдатськи: каші, супи, чаї, – говорить він. – Звичайно, кортить скуштувати якихось вітамінів. Клімат на Миколаївщині нам підходить – сухий і теплий. Єдина велика проблема – добре очищена вода. Її потрібно значно більше. Адже хочеться не лише попити, але й потрібно щодня помитись, прати одяг тощо.
Загалом, зі слів військовослужбовця, з підрозділами тут проводять і заняття, і стрільби. І хто бажає підвищити власний шанс на виживання, той його використовує. Зі слів солдата, із багатьма незручностями можна було б миритись. Усі прекрасно розуміють, що в української армії є чималі труднощі. А от питання щодо використання народних грошей, які збирали для війська усім миром за телефонами та СМС-ками, бійців цікавить неабияк. Подейкують, що замість того, аби закупити на них щось корисне – усе розікрали-розтринькали. А от тезу, яку нещодавно озвучив один з державних мужів обласного масштабу про те, що бійці 51-ї омбр міняють паливо та боєприпаси на горілку, Микола та його товариші з обуренням спростували!
Якби навіть й хотіли провернути таку оборудку – нічого б не вийшло! – каже один з солдатів.
Окрема тема – добір командних кадрів. 51-ї омбр зараз є чи не найбільшим у кількісному плані з’єднанням Сухопутних військ. Але розгорнуто до штатів військового часу воно було на базі кадрованої бригади, де постійно проходило службу трохи більше 400 військовослужбовців. Тож не дивно, що виник певний кадровий дефіцит офіцерських кадрів, вибачте за тавтологію, кадрового штабу. Тож посади командирів обійняли такі ж мобілізовані. Щоправда, в цьому питанні є певний плюралізм думок. Солдатів цілком влаштовує велика кількість мобілізованих офіцерів у якості командирів та заступників командирів підрозділів (багато з них молоді чоловіки після військових кафедр без жодного практичного досвіду управління людьми – прим. авт.). Чому резервістів задовольняє такий стан речей – здогадатися не важко. Такий командир, здебільшого, є наймолодшим по віку у підрозділі. І не в кожного молодшого лейтенанта вистачить особистої харизми і теоретико-практичних знань у військовій галузі, щоб тримати у статутних рамках «дядьків»-солдатів.
Ще одна з проблем, помічених під час перебування в розташуванні бригади, це наявність у лавах підрозділів осіб немотивованих до служби. Вони не складають більшості, але вони є деморалізуючим чинником, який розкладає військові колективи. Причина, зрештою, криється ще в процесі мобілізації, коли більше дивилися на наявність необхідної військово-облікової спеціальності, не особливо звертаючи увагу на те, хоче людина воювати, або ні. В результаті багато з тих, хто готовий служити в армію не потрапили, а багато з тих, хто служити не особливо горів бажанням – встали у стрій. Закон порушити вони бояться, але й служити у бойових умовах теж не бажають. Особливо це проявилося після трагічних для бригади подій під Волновахою. І коли підрозділи з’єднання виводили на Широколанівський полігон з зони проведення АТО, особовий склад намагався, навіть, саботувати передислокацію, мотивуючи це тим, що їм обіцяли повернення і службу вдома.
Звичайно, простий солдат мало замислюється над високими стратегічними планами керівництва і постійно думає про більш реальні для його життя та служби речі. І не дивно – куди саме відправлять мобілізованих після полігону, відомо, напевно, лише вищому військовому керівництву. Тож бійці «атакують» усіх охочих вислухати їхні проблеми і побажання, щоби хоч якось донести їх до широкого загалу. До слова, в цей день від мобілізованих бійців 51-ї омбр прозвучало багато об’єктивної критики на адресу командирів усіх щаблів. Починаючи від засобів індивідуального бронезахисту: шоломів і бронежилетів, яких досі не вистачає і ніхто, власне, не може сказати, коли ж вони будуть централізовано постачатись. І завершуючи оформленням необхідних документів. Багато солдатів скаржились на те, що їм у військових квитках не було вписано місце служби та завірено цей запис печаткою частини. Нарікають, що у пункті постійної дислокації це не зробили, а згодом, поставили у військові квитки печатки з адресою польової пошти, або ж взагалі «шльопнули» штамп одного з полігонів. Згодом з’ясувалось, що дійсно мало місце не доопрацювання певних посадових осіб і ситуацію намагаються виправити. Однак, через таку документальну неохайність незабаром назріє питання про те, кого саме буде визнано учасниками бойових дій в ході проведення АТО. Оскільки плутанина із записами у військових квитках унеможливить в подальшому оформлення відповідних паперів і довідок по місцю прописки та у військових комісаріатах. І це, так би мовити, лише верхівка того «айсбергу» проблемних питань, який плаває у «барильці із дьогтем» армійського будення.
Дуже багато запитань до військових керівників було у батьків та рідних військовослужбовців. Усіх без винятку цікавило одне: коли ж наших хлопців відпустять додому й чи не пошлють їх знову у бій непідготовленими?
Оскільки ніхто з генералітету до батьків не вийшов, ті в обуренні почали шарпати офіцерів, які попадались під руку. Не особливо зважаючи на звання та посади. Частково спробував розрядити ситуацію заступник командувача ОК «Північ» по роботі із особовим складом полковник Володимир Яцентюк, який упродовж години відповідав на запитання батьків. Зокрема, розтлумачив нещодавно прийняті зміни до Закону України «Про мобілізацію». У відповідності до яких значно розширився спектр військовослужбовців які можуть розраховувати на дострокове звільнення з лав Збройних Сил. Таких з усієї бригади назбиралось вже понад 100 осіб. Весь минулий тиждень військові комісари, які проводили комплектування бригади, перебували на полігоні і повторно опрацьовували особові справи мобілізованих, проводили співбесіди щодо морально-ділових якостей, уточнювали різного роду родинно-побутові обставини, які б дозволили прискорити процес демобілізації тощо. Частину військовослужбовців, які особливо важко перенесли бойовий стрес взагалі було відправлено додому для реабілітації. У цьому місці треба додати ще одне спостереження: дехто з бійців перебуває у нестабільному психоемоційному стані. Здебільшого це ті, хто виконував службові обов’язки на блокпостах. Міністерству оборони вже зараз варто було б подумати про те, яким чином працювати із цими військовослужбовцями у подальшому. Адже вони потребують не стільки командирської турботи, скільки фахової психологічної допомоги. Тож поки особовий склад перебуває на полігоні, туди потрібно відрядити декілька спеціалістів такого профілю. Інакше, згодом повториться епопея, як з ветеранами Афганської війни. Після демобілізації хлопці «лікуватимуть» душевні рани народним методом – оковитою. Скільки з них підуть через це з життя – передбачити важко.
Полковник Володимир Яцентюк запевнив, що до 14 червня вся бригада, а це понад чотири тисячі солдатів, буде перебувати на території полігону. Весь цей час мобілізовані проходитимуть бойове злагодження, основна мета якого підвищення професійних навиків, військового мистецтва, формування військових підрозділів та підготовка солдатів до виконання бойових завдань. Натомість подальші дії поки що невідомі. Все, зі слів офіцера, залежатиме від указу Президента України.
Загальна ситуація, що склалася у прикладі цього військового з’єднання ілюструє значний оберемок проблемних питань, які потрібно вирішувати вже зараз. І це стосується не лише логістики. А, насамперед, ставлення до військовослужбовців, відповідальності за їх життя та здоров’я.
І останнє. Особовий склад 51-ї омбр неабияк уболіває за свого штатного командира – полковника Володимира Яцківа, якого після трагедії під Волновахою було відсторонено від командування. 6 червня у бригаді навіть відбулися загальні збори офіцерів, на яких одноголосно ухвалили звернення до в.о. міністра оборони Михайла Коваля з проханням поновити командира у посаді та закликом провести прозоре розслідування цього випадку.
Ось текст заяви офіцерів, без змін та правок:
«ВО Міністра оборони України Ковалю Михайлу Володимировичу Звертається до Вас голова Ради офіцерів підполковник Головач Олег Іванович за рішенням офіцерського зібрання 51-ї окремої механізованої бригади.
У зв’язку з прихованою агресією Російської Федерації на території України 2 березня 2014 року особовий склад бригади розпочав виконання заходів щодо приведення озброєння та військової техніки до бойового застосування. Під час виконання визначених заходів було виявлено ряд проблем щодо технічного стану озброєння, забезпечення військовослужбовців необхідним майном.
За ініціативою та за зверненням командира бригади полковника Яцківа В.В. громадськими організаціями, приватними підприємцями та небайдужими громадянами м.Володимир-Волинський військовій частині надавалася допомога з відновлення та ремонту техніки, забезпечення бронежилетами, спальними мішками; ним була організована та налагоджена співпраця з магазинами запчастин, результатом яких частину техніки укомплектували ключами та запасними вузлами та агрегатами. Загалом, допомога із забезпечення запчастинами та щодо проведення робіт з ремонту та відновлення техніки виконано на суму понад 1 000 000 грн. Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію » від 17.03.2014 року № 303/2014 бригада провела комплекс заходів планомірного переведення на організацію і штат воєнного часу, та, після бойового злагодження, убула у визначений район для виконання завдань за призначенням.
На превеликий жаль, в ніч на 22 квітня 2014 року сталася трагедія. Терористи напали на один з блокпостів військової частини під Волновахою на Донеччині. Загинули 16 та поранені 32 військовослужбовці.
Після цих подій командир бригади полковник Яцків В.В. був усунутий від виконання своїх службових обов’язків.
Нам достовірно відомо (зі слів офіцерів-очевидців), що полковник Яцків В.В. просив у оперативного командування «Південь», у чиє підпорядкування перейшла бригада по прибуттю в район виконання поставлених перед бригадою завдань, дозволу відвести людей і не розміщувати блокпост у цьому місці, а перенести його на іншу ділянку місцевості, оскільки цивільне місцеве населення чинило фізичний опір розгортанню блокпоста. Але у відповідь почув відмову та відповідь, що координати блокпосту вже визначені та ніякого переміщення не буде. Командир бригади постійно здійснював перевірку стану справ на блокпостах, відправляючи туди для надання різного роду допомоги своїх помічників та заступників, про що свідчить присутність начальника штабу бригади, начальника розвідки та представника контррозвідки на 10 блокпосту в момент трагедії.
Яке покарання може бути гіршим ніж супроводжування тіл загиблих до родичів. Жодного представника оперативного командування «Південь», командування Сухопутних військ, Генерального штабу, Міністерства оборони, а також з органів влади на прощанні не було.
Хоча саме ці представники віддавали накази та розпорядження щодо переміщення частини на схід. Командир частини полковник Яцків В.В та начальник табірного збору підполковник Іванущенко Ю.О. мали залишитися віч-на-віч з матерями та вдовами загиблих військовослужбовців. Командир бригади полковник Яцків В.В. являється прикладом офіцера – патріота, який ставить безпеку та добробут українського народу, свого військового колективу вище власних інтересів і робить усе можливе для захисту Батьківщини.
Полковник Яцків Володимир Васильович є взірцем та прикладом для усього колективу, як у дотриманні моральних норм поведінки так і у виконанні завдань, що безпосередньо стосуються професійного обов’язку. Він виконує завдання сумлінно точно та вчасно, попри всі перешкоди, труднощі негаразди, що виникають.
Результатом його лідерських якостей, людської гідності, знань та виваженості рішень є авторитет, яким він користується серед всього особового складу 51омбр. Рішенням офіцерського зібрання бригади від 06 червня 2014 року прийнято: 1. Представникам Генеральної прокуратури України провести прозоре розслідування по факту розстрілу блокпосту 5110 з оприлюдненням результатів в засобах масової інформації. 2. Повернути полковника Яцківа Володимира Васильовича до виконання службових обов’язків командира бригади по закінченню курсу лікування (на даний момент знаходиться у терапевтичному відділенні військового шпиталю м.Рівне) Про рішення просимо повідомити у визначені законодавством терміни у письмовій формі. З повагою, офіцери 51-ї омбр».

Володимир Скоростецький

Залишити відповідь

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s