Прощавай, борт «три сімки»!.. Волинь пам’ятатиме!

Posted: 18.06.2014 by rmclviv in ВАЖЛИВО!!!
Позначки:, , , , , ,

Здавалося, це було лише учора. Могутній військово-транспортний Іл-76 плавно торкнувся злетної смуги Луцького військового аеродрому. Крилатий велетень неквапливо прокотився і завмер на руліжній доріжці летовища. Це було наприкінці травня, коли борт 76777 брав участь у забезпеченні проведення фінальній стадії льотно-методичного збору із екіпажами бомбардувальної авіації, що відбувалися на Волині.
Для мешканців Луцька ця подія була надзвичайною, адже за багато років уперше військове летовище приймало справжні бойові літаки. І декілька днів поспіль гул авіаційних двигунів слугував лучанам замість будильника. Комусь, звичайно, докучало. Але, слід зазначити, що у столиці Волині досить багато справжніх фанатів авіації. Зокрема, Організація Волинських авіалюбителів «ОВАЛ», представники якої одними з останніх побували на борту літака у гостях в екіпажу збитого терористами над Луганськом в ніч із 13 на 14 червня борту 76777.
Коли сталася трагедія, актівіст «ОВАЛ»у Ілля Сметанін зателефонував мені: «Володимире, невже це вони? Не вірю!» Але, мусив підтвердити трагічну звістку.
Четверо хлопців з «ОВАЛ»у, які водночас є професійними фотографами-спотерами, поділились власними переживаннями і думками щодо цієї події. У їхніх словах – щире захоплення мужністю і професійністю пілотів, складністю завдань, які виконував екіпаж, біль і розпач втрати, і щире співчуття родинам тих, хто навічно залишився у небі…

Спогади члена «ОВАЛ» Іллі Сметаніна:
«Останні 6 років польоти на Луцькому військовому аеродромі – велика рідкість. І тому, коли я дізнався, що до Луцька на навчання прилетять бойові літаки, і буде три дні інтенсивних польотів, радості моїй не було меж. До того ж, ця подія співпала з відгулами на роботі, тому я спокійно приїхав до Луцька відпочити і насолодитися безкоштовним авіашоу над рідним містом.
Точного часу прильоту літаків в Луцьк я й інші члени Організації Волинських авіалюбителів «ОВАЛ» не знали, тільки день. Це була субота 17-го травня, тому ми благополучно проспали приліт ранніх пташок і примчали під аеродром занадто пізно бачили лише посадку крайнього бомбардувальника, тоді як всі інші вже благополучно стояли на стоянці. Але потім ми зрозуміли, що проспали не все, бо на посадку став заходити крайній борт: військово-транспортний літак Іл-76МД б/н 76777 з технічним персоналом, обладнанням та озброєнням на борту. Неможливо передати це враження, коли 200-тонна махина розміром з половину футбольного поля пролітає у тебе над головою на висоті 2-го поверху. Мій друг і колега Артур Андрєєв зміг зняти унікальні відеокадри прибуття цього гіганта на наш аеродром. У момент посадки «Іла» почалася сильна злива, ми перебували в полі, тому промокли до нитки і вимазалися брудом. Це було, напевно, дико для звичайної людини, коли двоє дорослих 30-річних мужиків, забруденених з ніг до голови, йшли вулицями міста з сяючими від дитячої радості очима, і з гучним реготом, як діти, обговорювали подію, мовляв, бачили, як літачок сідає.
Потім три дні польотів не було через негоду. Ці три дні видалися для авіалюбителів вічністю.
І, нарешті, в середу, 21-го травня, о 7 ранку тишу над містом розірвало ревіння авіаційних двигунів. Вже в 9:45 ми разом з іншими журналістами були біля КПП аеродрому. Разом з нами був і наш колега – секретар Луцької міськради Сергій Григоренко, теж пристрасний любитель авіації і член Організації Волинських авіалюбителів «ОВАЛ».
Упродовж декількох годин ми з цікавістю спостерігали за польотами фронтових бомбардувальників Су-24М та навчально-бойових літаків Л-39 «Альбатрос», брали інтерв’ю у льотчиків і технічного персоналу, але на іншому кінці льотного поля височіла громада Іл-76МД. Ми й не очікували, що незабаром зможемо побувати на цьому борту. Після польотів, екскурсію до цього повітряного гіганта влаштував старший борттехнік екіпажу літака старший лейтенант Олександр Козолій.
Поки ми фотографувалися біля Іла, Саша відкрив бортовий люк і опустив трап. По ньому ми піднялися у вантажний відсік. Потім пройшли в кабіну екіпажу. Весь цей час Саша спокійно і з посмішкою відповідав на запитання, які сипалися на нього градом, розхвалював літак, який був одним з найбільш «молодих» в усьому авіапарку Іл-76МД в Україні. Із захопленням розповідав про закордонні місії, в яких йому пощастило побувати. Зокрема, про польоти в Гренландію під данським прапором. Коли на цьому літаку вони перевозили на науково-дослідні станції крижаного острова паливо, обладнання та медикаменти. Також розповідав про сьогоднішню ситуацію в Україні, про інтенсивні польоти, які тривають вже 4 місяці практично без посадок. Не зважаючи на сильну втому, Саша виглядав бадьоро і тримався підтягнуто, як і личить справжньому офіцеру. Наприкінці екскурсії ми майже потоваришували. Він був лише на два роки старший за мене, 1984 року народження. На прощання я потиснув йому руку і подякував за приділений час, побажавши йому чистого мирного неба та м’яких посадок.
23-го травня, бойові літаки, зчинивши за три дні польотів чималий переполох у місті, покидали аеродром Луцьк. Спочатку, в першій половині дня пішли бойові машини, але Іл-76 ще залишався. Ми довго чекали його зльоту, але раптово радіолокаційні установки аеродрому припинили роботу, що, в принципі, означало, що льотна зміна закінчена. Ми подумали, що Іл буде відлітати на наступний день і, домовившись прийти на аеродром завчасно до відльоту, розійшлися по домівках.
Ми не знали тоді, що бачимо «Іллюшу» востаннє, бо побачити його зліт нам не вдалося. Він полетів у той же день пізно ввечері, про що нам доповіли наші друзі, які живуть на Вишкові.
У ніч з 13-го на 14-е червня я чомусь спав погано. Годині о 5 ранку прокинувся і вже не міг заснути. Я зайшов на сторінку соцмережі і побачив повідомлення одного користувача про збитий над Луганськом Іл-76. Вже згодом на сайті Міноборони я знайшов опублікований список загиблих членів екіпажу літака. Серед них я помітив Олександра Козолія. Серце тьохнуло. Невже той самий борт?! Думки про роботу відразу кудись випарувалися. Незважаючи на догану начальства за неуважність, я продовжив прочісувати з телефону Інтернет. Нарешті на сайті одного з офіційних джерел я побачив номер борта збитого Іла – 76777 …
…Обличчя і посмішка Саші Козолія досі стоїть у мене перед очима, ніби я щойно з ним попрощався і залишив транспортник, що стоїть на руліжці Луцького аеродрому… Досі насилу вірю в те, що трапилося … Земля пухом, і вічна світла пам’ять загиблим … Шануємо, пам’ятаємо, сумуємо …».

Спогади члена «ОВАЛ» Артура Андрєєва:
«Три тижні тому я з друзями побував всередині Іл-76МД з бортовим номером 76777. Ми спілкувалися з екіпажем, хлопці були втомлені, але посміхалися, вірили в світле майбутнє, у кожного були якісь плани в життя, цілі, можливо мрії … І, раптом, їх не стало. Літак і екіпаж, який за кілька днів перебування в Луцьку встиг стати майже рідним … До цих пір не можу повірити. Вічна пам’ять вам, Хлопці!»

Спогади і вірші члена «ОВАЛ» Богдана Шклярського:
«Ще не так давно ми всі раділи, що у Луцьку відбудуться військові навчання. Увагу всіх найбільше привернув ІЛ-76МД, який до нас прилетів в рамках льотно-методичного збору. Який же це чудовий літак! А радості нашій не було меж, коли ми дізналися, що зможемо побувати всередині і поспілкуватись з екіпажем. Льотчики були втомлені, але люб’язно відповіли на всі наші питання, провели невеличку екскурсію. Найбільше запам’ятався борттехнік Олександр Козолій. Це була дуже привітна людина. Він спокійно і ввічливо відповідав на наші питання, показував нам кисневі маски… А зараз цих людей нема в живих…Важко повірити, що такі мужні чоловіки вже мертві. До прильоту в Луцьк, вони 4 місяці провели в небі, й ніхто не скаржився на це, всі були готові виконувати свій обов’язок, хоч і були втомлені постійними перельотами. Найбільше запам’ятався випадок, коли мій друг Павло запитав у Олександра: «А що буде, якщо літак розгерметизується?» На що бортінженер посміхнувся і відповів, що це надійний літак і такого бути не може. Але, на крайній випадок, в кожного є киснева маска. Ще тоді ніхто й не думав, що через доволі короткий відрізок часу цих відважних військових не стане. Важко в це повірити… Перед очима все такий же усміхнений Олександр, таким він мені і запам’ятається на все життя. Щирі співчуття сім’ям і близьким загиблих!»

І знову чорний день настав,
Бо у державі нашій дірки.
Ми втратили Чоловіків…
Синів, батьків…і борт три сімки.

Вони взлетіли та не сіли,
В небі закінчилось життя.
Воювать ВОНИ летіли,
Та полетять у небеса.

Їх зустрічають небеса,
Чекає вже “небесний борт”.
Там де ВОНИ завжди весна…
ЇХ не забуде наш народ!

Спогади члена «ОВАЛ» Павла Коширеця:
«Іл-76МД, сам по собі, цікава машина. Тому, на льотно-методичному зборі він привернув найбільшу увагу. Найбільш детально нам вдалось поспілкуватись тільки з одним членом екіпажу – старшим борттехніком, старшим лейтенантом Олександром Козолієм.
Олександр відкрив нам борт, і ми по одному заходили в середину. З ним було цікаво спілкуватись. Він був справжнім знавцем. Здавалось, не має такого вузла чи агрегату у череві цієї літаючої фортеці, про яку б «технар» не міг розповідати годинами. Нам провели екскурсію по літаку. Можна було посидіти на місці пілотів, відчути всю ту велич і міць машини, якою керують льотчики-гвардійці. Вже біля літака говорили із Олександром про події на Сході, про збиті два гелікоптери під Слов’янськом. Офіцер зазначив тоді, що стріляли професійно. Хто б міг подумати, що скоро їх чекає така сама доля? По обличчю військовослужбовця було видно, що їм дошкуляє ця тема, тож перевели розмову на технічні особливості військового транспортника. Олександр тоді повторював не один раз: «Машина надійна. Безвідмовна. Тут дуже надійні системи».
Ось так мені запам’ятався цей борт і один з членів екіпажу. Через три дні Іл-76МД з бортовим номером 76777 полетів до іншого пункту призначення. Мені дуже шкода, що я не побачив, як він відлітає, особливо зараз, коли я знаю що його вже немає…”
Льотчики ніколи не кажуть «останній» – така традиція. Хто ж знав, що борт «три сімки», який пілоти-гвардійці вважали щасливим, спіткає така трагічна участь? Дев’ять членів екіпажу ІЛа: гвардії підполковник Олександр Білий, гвардії майор Михайло Дьяков, гвардії капітан Ігор Скачков, гвардії капітан Сергій Телегін, гвардії старші лейтенанти Володимир Буркавцов, Олександр Козолій, Олег Павленко, гвардії прапорщики Олександр Ковалик та Віктор Ментус. А також 40 десантників з Дніпропетровської 25 повітрянодесантної бригади останній раз піднялися у небо, щоби залишитися там назавжди. Ми пам’ятатимемо!..»

Володимир Скоростецький

Залишити відповідь

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s