курсант білик володимирАктивна участь у навчанні військовозобов’язаних, які були призвані до війська під час четвертої хвилі часткової мобілізації – це також й іспит на командирську зрілість для юнаків, які лише готуються стати офіцерами. Нехай терміни навчання стислі і на розгойдування часу фактично не має, але хлопці справляються. Серед інструкторів –курсанти Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Володимир Білик – курсант 4 курсу факультету підготовки спеціалістів інженерних військ та військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Він – командир взводу мобілізованих військовослужбовців, хоча усі його нинішні підлеглі годяться майбутньому офіцеру як мінімум у дядьки. Однак, у взаємостосунках – жодного панібратства чи зверхньості. Мобілізовані розуміють, що курсант-четвертокурсник має набагато більше знань та практики.

Extreme Examination for Commander School-Leaving Certificate

Participation in training of the mobilized with the fourth wave of mobilization is also an examination for commander school-leaving certificate for young men who get ready to become officers. Though deadlines are tight and there is no time for idling but guys manage it. Petro Sahaidachny Infantry Academy cadets are among instructors. Volodimir Bilyk – is 4-th year cadet of Engineer Troops and Radiation, Chemical and Biological Protection Troops faculty. He is commander for a unit of mobilized military though all his subordinates are old enough for to be his uncles at least. Though there is no familiarity or haughty manners. The mobilized understand that the 4-th year cadet has more knowledge and practice.


– На перших порах хвилювався. Не без того. Адже отримати під командування декілька десятків дорослих чоловіків, звичайно, відповідально, – розповідає курсант В. Білик. – Однак, під час Другої Світової війни хлопці значно молодші за мене командували значно більшими підрозділами. Тому, опанував себе і сконцентрувався на педагогічному процесі. І захопився ним. За чотири роки навчання об’єм знань отриманий нами в Академії просто шалений. Моє завдання – передати їх мобілізованим. Навчити їх працювати в команді. Під час занять роблю акценти на тому, що у першу чергу знадобиться бійцям на передовій. А це правила постановки різного типу мінних полів та загороджень: протитанкових та протипіхотних. Вчу, як ставити та знімати розтяжки. Як креативно мислити в цьому плані та розпізнавати аналогічні «закладки» ворога. Адже зняти міну чи розтяжку це також ціла наука. Вивчаємо різні типи інженерних боєприпасів, кумулятивні та зосереджені заряди.
На запитання журналістів, що найбільше вразило під час роботи із особовим складом, хлопець відповів, що це був випадок, коли підлеглі уперше звернулись до нього за іменем та по батькові.
– Повірте, це ознака того, що мене сприйняли і як командира, і як фахівця, – говорить він. – До того ж мешкаємо ми в одних умовах. Харчуємось із одного котла. Разом намагаємось вирішувати службові та життєві питання. Напевно, це і є школа справжнього командира, де вони навчаються у мене, а я, у свою чергу, багато чому вчусь у них. У першу чергу мудрості та самодостатності. Адже вони вже сформовані особистості. Та такі, що відбулися у житті.
Солдат Володимир Репчук родом з Волині, із села Гремляче Ківерцівського району. Він разом із співслужбовцями цього дня активно тренувався. Каже, що пішов до війська не ховаючись від військкомата. Адже удома родина, діти, яких потрібно захищати.
– Це чоловічий обов’язок, який потрібно виконати із честю. На забезпечення та навчання нарікати не можна. Тож треба служити, – каже солдат.
А у його товариша по підрозділу – 48-річного мешканця Тернопільщини Василя Сеньківа удома не лише діти, але й двоє онуків. Чоловік працював у Києві, а згодом пішов до військкомату добровольцем. Строкову служив за у радянській армії в артилерії. Але каже, що перевчитися на сапера було не важко, маючи схильність до інженерії та розвинуту технічну фантазію.
Загалом, настрій у бійців бойовий. Усі жваво обговорюють майбутній розподіл до бойових частин і підрозділів. Думки одностайно збігаються у тому, що Україну потрібно захищати. І перший крок у тому, щоб цей захист був надійний ними зроблений.

– I worried at first, of course. Because it is responsibly to command several dozens of adult men, – cadet V.Bilyk says. – But during the Second World War there were younger commanders than me. And there were bigger units under their command. So, I gathered myself and concentrated on pedagogical process. And I was keen on it. We got just tremendous volume of knowledge during four years in the Academy. My task is to forward it to the mobilized. To teach them how to work in team. First of all during our trainings I make accents on what will be necessary at the front. It is how to make mine fields and antitank and anti infantry obstacles. I teach how to make and how to remove stretches. How to think creatively and how to recognize enemy’s “laying” of the same kind. Because making and removing of stretch is a sophisticated thing. We study different types of engineer ammunition, hollow charges and concentrated charges.
When we asked him what impressed him most of all during the trainings, the young man said it was the day when his subordinates addressed him by name and by his father’s name.
– Believe me, it is a sign not of respect only but of acceptance of me as commander and specialist, –he says. – Besides we live in the same conditions. We eat from the same pot. We try to solve all problems together. I think this is real school for commander, where they learn from me and I learn from them. I learn first of all wisdom and self-sufficiency. Because they are all established personalities. And they achieved something in life.
Soldier Volodymir Repchuk is from Volin, from the village of Hremliache that is in Kivertsi region. He trains today together with his colleagues. He says he went to the army without hesitation. Because he has family, children and they should be defended from the enemy.
– It is my duty and it should be carried out with honour. I cannot complain on training and provision. So, I serve, – the soldier says.
And his comrade in unit, 48 years old Vasil Senkiva from Ternopil has not only children but also two grandchildren. He worked in Kiev and later went to the Military Enlistment Office as a volunteer. He had his regular military service in artillery troops in the Soviet army. But he says it was not difficult to learn sapper science since he has engineer background and developed technical mind.
In general soldiers are in pugnacious spirits. They vividly discuss future assignment. They are unanimous in one – we should defend Ukraine. And they made their first step to it.

Володимир Скоростецький

Залишити відповідь

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s