«Станичка», саме так лагідно називають селище міського типу Станично-Луганське солдати Збройних Сил України, які утримують оборонні рубежі в Луганській області. Але, лагідний наголос у назві не змінить суті: населений пункт залишається, напевно, найгарячішою точкою на мапі Луганщини. Селище Станично-Луганське, яке понад триста років височить на березі Сіверського Донця, зараз має вигляд міста-примари. Втім, як й усі населені пункти уздовж тонкої вогняної лінії, яка у військовій термінології має назву «лінія зіткнення». В Станиці найбільших руйнувань зазнали квартали, що впритул наближені до узбережжя ріки та двох мостів, що єднали протилежні береги Сіверського Донця. Між позиціями бойовиків і нашими укріпленнями тут, подекуди, відстань значно менше двох кілометрів. Тут усього торкнулась війна Урвища від вибухів, вибиті шибки, проламані дахи і посічені уламками паркани. Проходимо повз вщент розбитої будівлі місцевого райвідділу міліції, неподалік приміщення суду, також пустка. Зрештою, поблукавши між потрощеними будівлями приватного сектору, потрапляємо у гості до гірських піхотинців, які нещодавно, у ході планової ротації, зайняли оборону на визначених рубежах.

Свій форпост на передньому краї лінії зіткнення із російсько-терористичними бандами, воїни-закарпатці назвали «Паланок». На честь мукачівського замку Паланок – неприступної середньовічної твердині в минулому, а зараз – окраси і однієї з туристичних «перлин» Закарпаття.
Щоправда тут, на Луганщині, де випало виконувати бойові завдання воїнам 128 окремої гірсько-піхотної бригади, під словом «турист» розуміють дещо інше. Тому «Паланок» серйозно укріплений. Не буду детально вдаватись в опис облаштування позицій. Вони нічим, особливо, не відрізняються від десятків подібних укріплень української армії у зоні АТО: земляні вали та траншеї, бетонні блоки, окопи та капоніри, бліндажі та позиції для стрільби. Усе це призначено для єдиної мети – зупинити можливий наступ бойовиків на цьому напрямку і запобігти їхньому прориву до населеного пункту. Головне – гарнізон укріплення, досвідчені та умотивовані бійці, які не віддадуть ворогові і метра рідної землі.
Неподалік укріплення – дорожній знак «Станично-Луганське». Над ним на кілку закріплено коров’ячий череп. Виглядає, звичайно, дещо зловісно, але, про всяк випадок перепитую у місцевих:«Навіщо»?
– А це, від нечисті і всіляких хвороб. Традиція така у наших пращурів була, – каже хтось із бійців.
«Воєвода» «Паланок» – один з офіцерів гірсько-піхотної бригади, Андрій із радіопозивним «Грузин» . Він проводить оглядовий обхід свого «господарства», дорогою розповідаючи про особливості служби і побуту піхотинців у бойових умовах.
– Ми тут порівняно нещодавно. Але, що називається, повернулись майже додому. Ці позиції нам знайомі ледь не до метра ще із минулого року. Річ у тім, що минулої осені «Паланок» укріплювався та оборонявся, власне, силами закарпатців із нашої бригади. Був тут і я з вересня по грудень 2014-го. Зараз ми вже вдосконалюємо існуючі оборонні споруди. Для цього маємо стройовий ліс і бетонні блоки, техніку тощо. Старі бліндажі після зими дещо «попливли». Переробляємо і робимо нові, більш надійні. Зробили декілька місця для зберігання боєприпасів, позиції чергових вогневих засобів укріпили. Роботи на кожен день вистачає, – розповідає офіцер.
Позиції дійсно мають вигляд давно «обжитих». Біля зенітного автомата ЗУ 23-2, купа стріляних гільз.
– Це за декілька тижнів накопичилось, – зазначає офіцер.
Зі слів командира, бойовий дух і настрій у гірських піхотинців на висоті. Підрозділ після нетривалого перегрупування, знову приступив до виконання бойової роботи. Щоправда, з вечора бойовики починають турбуючий вогонь з автоматичних гранатометів, стрілецької зброї та, подекуди, мінометів. Б’ють не прицільно, більше для того, аби деморалізувати особовий склад.
– Таке «привітання» від них надійшло у перший же вечір, як ми приступили до виконання завдань, – говорить командир. – Перехопили їхні переговори в ефірі, а там один-другому каже : «Давай укропів «привітаємо». Навіть обмовились про час, коли розпочнуть обстріл. Мовляв, я в районі дев’ятої «попрацюю». То ми відразу зрозуміли що до чого і вчасно укрились. А так, як сутінки настають, то вони й заводять «музику» і буває, до третьої-четвертої ранку.
З настанням темряви службу бійці «Паланок» несуть особливо пильно. Чергова зміна біля вогневих засобів та спостерігачі на напрямках не змикають очей. Найближча позиція бойовиків на відстані трішки більше кілометра. Однак їхні ДРГ підходять близько по «зеленці». За словами офіцера, іноді на 300-400 метрів, намагаючись промацати оборону «Паланок» на міцність. У хід бойовики пускають «підствольники», або ж залучають своїх стрільців-«марксменів». Натомість, гарнізон «Паланок» регулярно проводить планову вогневу зачистку прилеглих до позицій заростей «зеленки», щоби не дати ворожим диверсантам спокійно проходити у наші тили.
Одна з умов – уважно слухати радіоефір та ворожу балаканину у ньому. Подекуди, завдяки перехопленню радіопереговорів бойовиків, бійці дізнаються про їхні плани. Щоправда, кажуть, що під час обстрілів терористи намагаються «заглушити» їхній радіозв’язок.
– На тому боці, ймовірно, є щось із путінського «військторгу», яке бойовики використовують, щоби позбавити нас можливості комунікації. Втім, і ми маємо певні хитрощі, щоб зв’язок між бійцями на місці, а також «Паланок» із командуванням був безперервним, – каже «Грузин».
Командир зазначає, що всі хлопці, які несуть бойове чергування обов’язково одягають бронежилети і шоломи.
– Життя і гіркий досвід навчив. Всі засоби захисту мають бути або поруч, або на собі. У мене був випадок, коли в минулому році під час раптового обстрілу з 6 поранених, майже усі були в голову. То ж шолом краще мати на голові, або носити так, щоб його можна було швидко одягнути, – підкреслює офіцер.
Загалом, помітно, що підрозділ воює не перший місяць і його кістяк складають перевірені «ветерани». Прості правила життя на передовій, які продиктовані не лише статутами і настановами, але й реальним бойовим досвідом бійцями виконуються на автоматизмі. Все, начебто, просто: не складай усі боєприпаси в одному місці, слухай ефір – ворог може «бовкнути» щось зайве, май очі на потилиці – пильно неси службу і оглядай місцевість, тримай зброю і амуніцію при собі – ніколи не знаєш, коли саме знадобиться, не несеш бойове чергування і не виконуєш роботи – відпочивай, солдат має бути бадьорим тощо.
Кафе «У Кузьмича»
Втім, у гарнізоні «Паланок», окрім усталеного бойового ритму, панує й звичайне людське життя. Серед досвідчених бійців, які пройшли бойовий вишкіл у ході боїв за Дебальцево, вистачає неординарних і цікавих особистостей.
Підрозділи 128 окремої гірсько-піхотної бригади укомплектовано, здебільшого, вихідцями із Західної та Центральної України. До прикладу, солдат із радіопозивним «Кузьмич» – родом з Івано-Франківщини.
Середньої статури, жилавий, з борідкою на обвітреному, і такий же незворушний та розважливий у розмові, він дійсно нагадує знаменитого персонажа з кінофільму про «Особливості національного полювання».
– У мене тут був плащ-пильник. Ну, знаєте, як рибалки носять, як у того кіноперсонажа, – говорить він. – От, прізвисько «Кузьміч» і причіпилося. А взагалі то, по паспорту, я Віталій Леонідович Астафьєв.
У підрозіді в Кузьмича роль почесне і відповідальна. Він – позаштатний кухар.
– У мене тут є навіть свій заклад громадського харчування. Хлопці його називають кафе «У Кузьміча», – при цьому він широким жестом показує у бік бетонних брил, де розташовується імпровізований кухонний блок.
На стінці одного напис сильною фарбою «У Кузьмича». Трішки нижче – розпорядок роботи і побажання приємного апетиту.
– Хлопці більш за все люблять зелений та червоний борщі, – каже він. – Продуктів вистачає. Готую з тих харчів, які отримуємо централізовано. Дещо підвозять і волонтери, що урізноманітнює наш раціон. Щоправда, ще жодного разу голодних не було.
А в цивільному житті Віталій Леонідович є майстром будівельником. Займався до мобілізації євроремонтами. Удома його чекає дружина, діти та навіть маленький онук.
Військова спеціальність «Кузьмича» – зенітник. За пару кроків від кухні позиція ЗУ-23-2. Знає він і кулемет ДШК. Неподалік від кухні стоїть на тринозі один такий. «Кузьмич» розчохляє зброю і декількома упевненими рухами приводить її в бойове положення. При цьому він вже зовсім не нагадує благодушного добряка-філософа. Поки «чаклує» над кулеметом, погляд солдата стає жорстким, а з обличчя враз злітає усмішка. Ворога він «почастує» зовсім по інакшому.
Зі слів командирів, «Кузьмич» добре проявив себе у боях за Дебальцевський плацдарм, як виважений та сміливий воїн. Не схибить він і зараз.
Екіпаж машини бойової і «караоке УКРОП FM»
Хлопці, кажу, передавайте вітання додому! Переводжу фотокамеру в режим відео зйомки. А екіпаж, який до цього порався біля БМП-1, пожвавлюється. Бійці чинно всідаються на броні та позують для відео.
«Закарпаттю привіт! Бурштину вітання! Маньковичі, Полтава, доброго дня!»
Хлопці разом вже чотири місяці. Цілком достатньо щоби спрацюватись, як єдиний бойовий організм. Єдиний професійний військовий у цій маленькій групі – наймолодший за віком 22-річний Іван Варгуля. Він – старший солдат військової служби за контрактом, старший механік-водій БМП.
Сержант Ігор із радіопозивним «Ашман» до мобілізації працював на Бурштинській ТЕЦ майстром з очистки котлів. 42-річний прикарпатець – командир машини.
Молодший сержант Геннадій із радіопозивним «Жека» із села Яреське, що на Полтавщині. До армії 35 річний чоловік займався виготовленням та встановленням пластикових вікон. А зараз він – навідник .
– Але можу не лише з гармати БМП-1 працювати, але знаю і зенітку і протитанкову гармату, – хвалиться він.
– О! А зараз буде «караоке», – говорять бійці. – Наш «Тамада» прибув.
Боєць із цим радіопозивним – снайпер. Він відкладає у бік свою СГД і дістає з одного із закапелків найближчого бліндажа дві колонки та мікрофон. Замість сцени – невеличка площа дочка спостережного посту. Видно, що цей виступ не перший, і навіть не десятий: на бетонній стінці поруч напис фарбою «УКРОП FM».
Андрій «Грузин», командир Паланок, пояснює, що солдати майже щовечора піднімають собі настрій, влаштовуючи імпровізовані караоке-шоу. «Тамада» там і ведучий, і основний виконавець. Адже до мобілізації був організатором весіль та проводив різноманітні культурно-розважальні заходи. Має чудовий голос, добре співає. Репертуар різноманітний. В мобільнику у снайпера не один десяток професійних «мінусовок», під які він виконує пісні. Але улюблена, звичайно, «Воїни світла» білоруського рокера Міхалка. От і зараз хлопці разом починають заспівувати саме її.
– Щоранку, через ці колонки ми о шостій годині включаємо Гімн України, –каже командир. – Тут наша земля і має звучати наш славень. І бандюки на тому боці мають це чути. До того ж, підтримуємо на рівні свій бойовий дух і даємо ворогам зрозуміти – поки ми з піснею, нас просто так не взяти!
«Паланок» та його гарнізон готуються до настання ночі. Сутінки настають, а значить скоро терористи знову здійснять спробу атакувати. Хлопці зібрані та зосереджені. Спостерігаючи за ними розумієш: тут ворогу «світить» хіба що добрий прочухан.

Володимир Скоростецький із зони АТО, сектор «А»

Залишити відповідь

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s