«Вогонь запеклих не пече»

Posted: 24.09.2015 by rmclviv in АТО
Позначки:, , , , , ,

CIMG0226Власне, цей рядок з твору Тараса Шевченка, якнайкраще характеризує бійців 703-го інженерного полку, які завзято і не шкодуючи себе обороняють рідну землю від агресора.
Зараз, у підрозділі триває звільнення військовослужбовців, призваних під час третьої хвилі мобілізації. За свою мужність, чимало військових інженерів відзначено державними та відомчими нагородами, подяками командування частини.
Серед тих, хто із честю відслужив рік на полум’яних рубежах Батьківщини – прапорщик Іван Грех. 54-річний уродженець Львівщини, він брав активну участь у подіях Революції Гідності. А згодом, коли розпочався конфлікт на Донбасі, буквально штурмом брав місцевий військкомат із вимогою відправити його до однієї з бойових механізованих бригад. Додамо, що Іван Михайлович, окрім строкової служби у війську, яку він проходив у танкових військах на посаді командира Т-62, ще сім років прослужив у Збройних Силах України у батальйоні технічного забезпечення. У чоловіка – золоті руки, тож після звільнення у запас він без проблем влаштувався на роботу до Львівської залізниці.
Зрештою, знання та військові навички, наполегливість та завзятість прапорщика Івана Греха, отримали практичне застосування у 703-му інженерному полку, що у Самборі. Мобілізований прапорщик став командиром БРМ – бойової машини розгородження.
Після нетривалої перепідготовки та відновлення бойових та професійних навичок, у вересні 2014-го він вирушив на буремний Схід захищати країну разом із своїм екіпажем – рядовим Олександром Диким та солдатом Іваном Калапузом. Спершу виконував завдання на території Луганської області: розмінував близько 30 кілометрів кордону з Російської Федерацією в районі населеного пункту Городище Біловодського району, знешкодив значну кількість протипіхотних мін та 5 протитанкових.
Та все ж, найбільш пам’ятним днем в житті прапорщика Івана Греха стало 26 жовтня 2014 року. Тоді окупанти взяли в оточення 32 блокпост наших військ в районі населеного пункту Сміле Луганської області, уже декілька тижнів особовий склад, який утримував блокпост, перебував без харчів та їжі, командуванням було прийнято рішення доставити військовим продукти харчування та воду. Але, шлях автомобіля із провіантом пролягав підконтрольною бойовикам територією. Було зрозуміло, що це не просте завдання й для успішного його виконання потрібен супровід. Іван Михайлович разом із Олександром Диким, на вірному БМРі, очолили колону із двох машин. Рухаючись «коридором», який вказали бойовики, екіпаж БМР впритул наблизився до позицій терористів. Прапорщику Івану Греху довелося їхати без зброї й засобів захисту, стоячи у повний зріст на місті командира машини. Тобто так, щоб його було видно ворогові, але цього дня навіть передчуття підказували командиру машини, що вірити протилежній стороні не можна. І дійсно, сепаратисти зупинили рух невеличкої колони. Довелось «вмикати дипломатію». Начеб то, перемовини вдалися, колона рушила. Але, проїхавши декілька метрів із правого боку під гусеницею БМРа пролунав сильний вибух, зупинившись та миттєво оцінивши ситуації командир машини віддав наказ механіку водію здавати назад. Та і це не допомогло: як тільки бойова машина розгородження рушила у зворотному напрямку, пролунав другий – сильніший за потужністю вибух. Після цього рядовий Олександр Дикий втратив свідомість, а прапорщик Іван Грех був серйозно оглушений вибуховою хвилею. Однак, навіть відчуваючи сильний біль у голові та запаморочення, старий солдат зібрався та почав надавати допомогу побратиму. Коли механік-водій отямився, Іван Михайлович, допоміг вибратися йому із БМРа, удвох вони доповзли до вантажівки КрАЗ в якій везли харчі. Добре, що відстань між інжереною технікою, та вантажівками була метрів 100 і техніка не постраждала від вибуху.
Згодом, поранених інженерів КрАЗ-ом евакуювали до 31 блокпосту, а звідти – машиною швидкої доправили в одну з місцевих лікарень. За тим, було лікування у військових госпіталях Харкова та Львова. І…запеклі інженери знову повернулися у стрій. Прапорщик Іван Грех знову відправився на передову, виконував бойові завдання вже на Донецькому напрямку, побував біля Дебальцевого й здійснив не один виїзд, щоправда уже на іншому БМРі, оскільки попередній знищений бойовиками.
Після усіх цих подій, чоловік із почестями звільняється із Збройних Сил України. Однак, бувалий боєць переконаний, що за час війни українська армія стала боєздатною й спроможна дати гідну відсіч окупанту, якщо потрібно буде обов’язково повернеться захищатиме свою Батьківщину. А поки що, у нього є не менш відповідальна місія: приступити до обов’язків турботливого діда. Бо удома, повернення Івана Михайловича не дочекається чотирирічна онука Марія-Діана.

Залишити відповідь

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s